Десять статей про шляхи подолання булінгу

Проект «Розвиток дитини» пропонує батькам та вчителям добірку актуальних матеріалів, присвячених проблемі конфліктів у дитячому середовищі, механізмам їх виникнення та можливим шляхам їх вирішення.

Поради, як запобігти булінгу в школі

Діти, схильні домінувати й контролювати інших, не відмовляються від своєї поведінки тільки через те, що цього вимагають певні правила.

Але дослідження показують, що розвиток у дітей певних навичок може сприяти проявам соціальної поведінки, знижує рівень стресу, розвиває більш доброзичливе ставлення до вчителів і однокласників, а також підвищує успішність. Відповідно, систематична робота зі школярами в даному напрямку може запобігти проявам булінгу в класі.



Як батькам упоратися з булінгом

Глузування та знущання над дітьми однолітків уже стали частиною шкільного життя. І з роками масштаби цього явища тільки збільшуються.



   
Багато батьків уважають, що булінг не така серйозна проблема, як уживання школярами заборонених речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), проте його наслідки можуть бути дуже важкими та тривалими. Багато дітей спеціально уникають відвідування школи, тому що бояться цькування. Булінг негативно впливає не тільки на тих, хто терпить образи та знущання, а й на тих, хто їх завдає.



Як тривожність спричиняє агресію в дітей

Тривожність у дитини виглядає як агресивна поведінка або співзвучна з нею. Діти мають досить складну психіку, тому їм потрібна якісна та всебічна діагностика.

Якісна діагностика передбачає збір даних з багатьох джерел, а не тільки опитування батьків. Психологу слід поговорити з учителями та іншими людьми, пов'язаними з життям дитини, тому що в деяких випадках дитина поводиться вдома і в школі зовсім по-різному. Також слід брати до уваги всі прояви її поведінки, а не тільки найбільш очевидні.

Учителям не варто звинувачувати дитину в поганій поведінці або успішності, не розібравшись у їх причинах. Чуючи такі оціночні судження щодня, дитина прийме це для себе як очевидний факт і їй стане ще важче справлятися з тривогою.


Серйозні причини дитячої агресивності

Дитяча агресивність може бути ознакою наявності в дитини прихованих проблем. Вона є широко поширеним симптомом багатьох психічних та фізичних розладів, а також реакцією на негативні життєві обставини.

Причини агресивності можна умовно розділити на декілька груп. Тому, перш ніж боротися з агресивністю, необхідно з'ясувати, що саме її спровокувало.



Стратегії боротьби з образами та глузуванням

При виборі стратегій, яких необхідно навчати свою дитину, у першу чергу ви повинні визначити її сильні та слабкі сторони в соціальному контексті. Це можна зробити, спостерігаючи за тим, як дитина взаємодіє із друзями, братами й сестрами.


Навчання дитини навичок, описаних у статті, вимагає часу й зусиль. Для того щоб дитина досягла успіху, відповідну поведінку треба моделювати та практикувати, тільки так можна досягти істотних результатів.

Як дітям реагувати на знущання (булінг)

Діти цілком природно відчувають страх і засмучення, коли їх утискають інші діти. Але вони можуть перешкоджати булінгу, демонструючи впевненість і не приймаючи те, що відбувається з ними, близько до серця.

Діти не повинні ображати або битися з тими, хто з них знущається, оскільки це може призвести до більшої агресії й, можливо, до серйозних травм. Навчіть дитину звертатись по допомогу до дорослих або інших однолітків, якщо вона відчуває небезпеку.



Стратегії, які допомагають при булінгу

Багато хто замислюється над питанням, чому булінг став настільки поширеним явищем у наш час. Дослідники Іллінойського університету зацікавились дещо іншим питанням: як діти реагують на утиск однолітків і які соціальні установки найбільш ефективно допомагають їм при булінгу.

Головне питання, що цікавило дослідників, полягало в тому, які стратегії діти вибирають для боротьби з утисками своїх однолітків і які цілі вони ставлять перед собою у своїх соціальних стосунках.

Зі статті ви детальніше дізнаєтесь, які 3 стратегії зазвичай обирають діти та як вони впливають на подальші міжособистісні стосунки.

Основні види шкільного цькування (булінгу)

Хоча школи багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно справлятись із ним, батьки заздалегідь краще інших можуть навчити дітей запобігати проявам такої поведінки й зупиняти їх.



Як допомогти дітям упоратися з булінгом

Згідно з результатами різних опитувань, більшість дітей і підлітків стверджують, що в їхніх школах має місце булінг. Знущання можуть залишити глибокі емоційні рубці на все життя. А в екстремальних ситуаціях вони можуть завершитись погрозами насильства, псування майна або серйозними тілесними пошкодженнями.

Якщо ваша дитина піддається знущанню, є способи допомогти їй справитися з ним на щоденній основі та зменшити його тривалий вплив. І навіть якщо знущання не є проблемою у вас вдома безпосередньо зараз, важливо обговорювати такі питання, щоб дитина була готова до всього.


Як захистити дитину від знущань однолітків

Для малюків дитячий садок стає майже другою домівкою, де вони з цікавістю проводять час. Але діти молодшого віку можуть стати осередком булінгу як в якості жертв, так і в якості агресорів, до того ж навіть частіше, ніж старші діти.

У віці від трьох до п'яти років вони ще тільки починають учитись того, як знаходити спільну мову з оточуючими, вони менш досвідчені у вирішенні проблем, які часто виникають під час їхніх спільних ігор з іншими дітьми. Тому для вирішення певних непорозумінь вони використовують не ефективні способи врегулювання конфліктів, а агресію.

“Інтимні селфі – жарт чи небезпечний ризик”.

Учителям пропонують провести урок про сексуальні ризики


У День безпечного інтернету, 5 лютого, вчителям 7-11 класів пропонують провести урок

Усі матеріали для уроку доступні за цим посиланням.http://interactive.ranok.com.ua/theme/contentview/ranok-yrok-stop-sexting/ranok-yrok-stop-sexting/ranok-yrok-stop-sexting/rozrobka-shklnogo-yroky-na-temy-bezpeki-pdltkv-vd-seksyalnih-rizikv-v-merezh-nternet

Актуальна підбірка статей на тему Агресія у школах: що робити і як протидіяти

Актуальна підбірка статей на тему Агресія у школах: що робити і як протидіяти?

Що робити учителям та батькам, аби протидіяти агресії у школах? Чи можливо запобігти цькуванню? Що робити з некерованими підлітками?

Дякуємо, Освіторія, за матеріал: https://bit.ly/2TapQl9

Як виявити дитину, що зазнає домашнього насильства

Дитина мовчазна, сумна, напружена. Може, заслабла чи не виспалася? Може, боїться, що викличуть до дошки, бо не вивчила урок. А може, слід «копати глибше»? Зазвичай дитина, що зазнає насильства в сім’ї, потрапляє в поле зору педагогів тоді, коли його наслідки вже помітні неозброєним оком — повсякчас заплакані очі, агресивність, занедбаність. Та чекати на такі «красномовні» ознаки насильства щодо дитини означає щоденно травмувати її. Педагоги мають знати індикатори домашнього насильства й одразу реагувати на них, а відтак працювати з дитиною має практичний психолог

Індикатори домашнього насильства
Які психологічні та поведінкові особливості дитини свідчать про те, що з нею жорстоко поводяться вдома? Насторожити педагога чи практичного психолога та наштовхнути на думку про неадекватність взаємин у родині мають кілька індикаторів домашнього насильства.

Страхи. Діти, які зазнають насильства у сім’ї, перебувають у страху. Вони замкнуті в собі й пасивні до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Родини, у яких здійснюють насильство, непередбачувані. Діти, які зростають у таких родинах, напружені, вразливі, вперті й мовчазні, бо не знають, коли й за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії з боку батьків. Часто діти стають учасниками насильницьких сутичок батьків, приміром, стають на захист матері. Внаслідок того, що вони втягнуті в конфлікт, їм складно відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків. У підлітковому віці такі діти стають схильними до агресії.
Нездатність висловити почуття вербально. Діти, які спостерігають за насильством у сім’ї, можуть дійти висновку, що насильство — це спосіб розв’язання конфліктів і проблем. Вони не здатні висловити свої почуття та емоції вербально й наслідують єдиний зрозумілий для них «дорослий» варіант розв’язання конфліктів.
Розчарованість. У сім’ї, де побутує насильство, напружені взаємини. Діти постійно перебувають у стресі, розчаровуються і втрачають рівновагу навіть за найменших труднощів.
Виправдання жорстокої поведінки. Деякі діти схильні знаходити пояснення жорстокій поведінці й виправдовувати її. Це пов’язано з тим, що інколи матері не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків і виправдовують їхні насильницькі дії. Діти, які втікають з дому, або діти, яких вилучають із сім’ї, зазвичай люблять своїх батьків, захищають їх, виправдовують, незважаючи на те, що вони жорстоко поводилися з ними.
Відчуття непотрібності. Батьки, які часто конфліктують, не мають часу та сил, щоб займатися дітьми. Тому діти відчувають непотрібність і занедбаність. Діти, які живуть із цим відчуттям, схильні до суїциду.
Ізоляція. У сім’ях, де насильство застосовують з «виховною метою», про нього не прийнято говорити. Діти, яких у такий спосіб «виховують», упевнені у тому, що це звична річ — фізичне покарання за певний проступок. Такі діти схильні до самоізоляції.

Діагностичні методики для вия
влення домашнього насильства
Аби виявити насильство щодо дитини в сім’ї, працівники психологічної служби можуть скористатися спеціальними діагноситичними методиками.

Опитувальник для дослідження психотравмівної події (автор Віталій Панок) призначений для підлітків і дорослих, побудований на аналізі їхнього життєвого досвіду.
Соціологічна анкета (автор Віталій Панок) призначена виявити ставлення дорослих до проблеми насильства над дітьми.
Стандартизоване інтерв’ю батьків, діти яких зазнали кривдження й перебувають у стані посттравматичного стресового розладу. Розроблене в Єльському центрі вивчення дітей.
Методика «Перелік життєвих подій» для оцінювання загальної кількості потенційно травмівних подій у житті людини, а також визначення її проблем.
Методика діагностики батьківського ставлення (автори Ганна Варга, Володимир Столін), призначена виявити батьківське ставлення до дитини; поведінкові стереотипи, що практикують батьки у спілкуванні з нею; особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків.
Проективна методика «Дім-Дерево-Людина» дає змогу виявити такі симптомокомплекси емоційної сфери дитини після 10 років, як незахищеність, тривожність, недовіра до себе, відчуття неповноцінності, ворожість, конфліктність, труднощі у спілкуванні, депресивність.
Проективна методика «Кінетичний малюнок сім’ї» дає змогу виявити ставлення дитини після 10 років до членів своєї сім’ї, а також сімейні взаємини, які викликають тривогу або конфлікти. Також дає змогу виявити, як дитина сприймає взаємини з іншими членами сім’ї й своє місце в ній.
Проективна методика «Неіснуюча тварина» дає змогу досліджувати загальні особистісні особливості дитини, агресивність, труднощі у спілкуванні, внутрішній світ дитини, її сприйняття оточення.
Діагностичні методики для виявлення домашнього насильства щодо дітей мають застосовувати тільки працівники психологічної служби. Практичні психологи, які проводитимуть дослідження, мають бути неупередженими, щоб їхнє особисте ставлення не вплинуло на інтерпретацію результатів. Також важливо дотримуватися конфіденційності. Практичний психолог не має права надавати інформацію про результати психодіагностики третім особам, якщо на це немає згоди учасника освітнього процесу. Результати вивчення особливостей розвитку дитини він формулює так, аби педагоги й батьки зрозуміли їх.


Використання психодіагностичних даних
Психодіагностичні дані, які практичний психолог отримав за допомогою тієї чи тієї методики, необхідні для того, аби:

скласти соціально-психологічний портрет дитини — опис її особливостей розвитку та взаємодії із сім’єю, оточенням, навколишнім світом; потенційних можливостей і труднощів;
обрати засоби й форми психологічного супроводу дитини відповідно до властивих їх особливостей навчання і спілкування;
визначити цілі та завдання, стратегії підтримки дітей, що мають труднощі в навчанні, спілкуванні та психічному самопочутті.
Примітка. Розроблено відповідно до Методичних рекомендацій про застосування діагностичних методик щодо виявлення
та протидії домашньому насильству відносно дітей фахівцями психологічної служби у системі освіти, що містяться у листі МОН
від 30.10.2018 № 1/9-656.

Моя хата не скраю, або Реагуємо на ознаки насильства над дитиною

Більшість дітей не повідомляє дорослим про пережите насильство через різні причини. Тому педагоги та інші працівники закладу освіти мають бути спостережливими, щоб виявити тих учнів, які перебувають у стані стресу, можливо, викликаного конфліктами й насильством. Від уважного ставлення дорослих і їхньої реакції на симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей залежить, чи буде допомога своєчасною


Як розпізнати стрес, викликаний насильством
дитина пропускає конкретні або всі уроки;
запізнюється на уроки, відмовляється від участі в позаурочних заходах без об’єктивних або з надуманих причин;
часто скаржиться на погане самопочуття під час уроків;
замикається в собі, уникає друзів, однокласників, самоізолюється або ігнорує конкретних учнів;
втрачає інтерес до навчання та іншої діяльності, має низьку успішність;
не довіряє одноліткам і дорослим, має низьку самооцінку, невпевнена в собі;
не здатна концентруватися на виконанні завдання, неуважна, забудькувата;
постійно або часто перебуває у стані тривожності, напружена;
боїться гучних звуків і різких рухів, ляклива;
постійно або часто має поганий настрій, пригнічена, або, навпаки, гіперактивна, дратівлива, агресивна;
має різкі й безпричинні перепади настрою;
губить або псує особисті речі та шкільне приладдя;
одягнута в розірваний або зім’ятий одяг;
часто з’являються синці на тілі;
не пояснює причини вищеописаних станів і поведінки або вигадує пояснення.

Куди звертатися у випадку насильства
Педагогам важливо знати та надавати інформацію учням, куди вони мають звертатися по допомогу у випадку проявів насильства. Зокрема до:

поліції;
центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;
громадських організацій, які надають допомогу жертвам насильства;
психолога, соціального педагога, класного керівника тощо;
близької людини;
«гарячих ліній».
+

На які «гарячі» лінії телефонувати та які послуги отримати
Безплатні «гарячі» телефонні лінії:

національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства —
– 0 800 50 03 35 та 11 61 23 (безплатно з міських телефонів), 386 — для абонентів Київстар, Водафон;
– 0 800 50 02 25 та 11 61 11;
Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба: 0 44 255 64 50;
єдиний телефоний номер системи надання безплатної правової допомоги: 0 800 21 31 03.
 Особам, які постраждали від насильства, і зателефонували на «гарячі лінії», нададуть:

інформаційні консультації — інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення тощо;
психологічні консультації — поради та підтримка психолога анонімно по телефону;
правову допомогу — консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради про правильне складання необхідних документів тощо.

Як запобігти булінгу в учнівській спільноті

Якщо ви помітили або запідозрили булінг, повідомте адміністрацію навчального
закладу.
Не приховуйте випадки булінгу в класі заради збереження репутації школи. Доведіть
до відома батьків дітей ситуацію з обох сторін конфлікту.
Залучіть психологічну службу до розв’язання проблеми.
Не ігноруйте прояви агресивної або провокативної поведінки учнів. Негайно
втручайтеся у конфлікт.
Не підтримуйте жодну сторону учасників конфлікту.
Ретельно аналізуйте причини виникнення булінгу. Не шукайте винного.
Допоможіть однокласникам потурбуватися про того, кого ображають. Будьте неупередженими
у своїх оцінках, діях і висловлюваннях.
Говоріть з учасниками конфлікту наодинці. Не вимагайте від них публічних пояснень
чи вибачень. Створіть умови, щоб ситуація не повторилася.
Розкажіть дітям, що таке насилля. Можливо, булери самі потерпають від агресії
батьків, старших братів або сестер і просто копіюють звичну модель поведінки.
Створіть у класі атмосферу довірливого спілкування, шукайте спільні інтереси,
об’єднуйте дітей.
Будьте прикладом толерантного й виваженого ставлення до інших.
Покажіть дитині, що вона не наодинці з проблемами, підтримайте її й дайте зрозуміти,
що вона може розраховувати на вашу допомогу.
Проконсультуйтеся з практичним психологом. Не залишайте справу, як є, сподіваючись,
що ситуація сама зійде нанівець. Без допомоги фахівця не обійтися

Що таке мобінг і як його уникнути: практичні поради.

Що таке мобінг і як його уникнути: практичні поради.
При обговоренні вебінару, присвяченого проблемам булінгу в школі, виникла думка про те, що добре було б поговорити і про схожу поведінку вчителів.

Вас часто і, на вашу думку, безпідставно критикують, ігнорують ваші успіхи, перебільшують прорахунки? Вам здається, що ставлення до вас з боку колег і керівництва є упередженим? Ви часто отримуєте від співробітників необхідну інформацію в останній момент або тоді, коли вона вже неактуальна? Ви відчуваєте себе в ізоляції? Ви є об’єктом пліток, насмішок і образ? Що відбувається?

Ймовірно, ви – жертва мобінгу!

Мобінг (від англ. to mob – переслідувати, нападати гуртом) – це психологічний терор, тиск, цькування співробітниками свого ж колеги.



Чому виникає мобінг?
Причини можуть бути різними.

Ви – новий член колективу. Щойно прийшли на роботу і відчуваєте, що тут вам, м’яко кажучи, не раді.
Можливо, через те, що ви зайняли місце іншої людини, яку любили в колективі й не хотіли її звільнення. У такому випадку негатив від ситуації, що склалася, автоматично переноситься на вас, хоча жодної вашої провини тут немає.
Або через те, що колеги відчувають ваш потенціал і не хочуть вашого просування по кар’єрних сходах. Хтось хотів обійняти посаду, що дісталася вам, і тепер намагається усіляко довести вашу неспроможність.
Чи ви не приймаєте правила, встановлені в колективі, й таким чином одразу провокуєте бажання вас позбутися.

Ви давно працюєте в колективі й раптом почали відчувати себе небажаною персоною? Що може бути причиною? Можливо, керівник хоче, щоб ви звільнилися. І мобінг – це спосіб, який дозволить, не застосовуючи офіційних заходів, змусити працівника піти. Ймовірно, ви перешкоджаєте чийомусь кар’єрному зростанню.

Або ви – неординарна особистість, яка своєю зовнішністю чи поведінкою дратує оточуючих, що не готові прийняти того, хто відрізняється від них.

Проте завжди слід пам’ятати, що реакція на нашу поведінку є відповіддю на те, що відбувається. Ми власними вчинками можемо провокувати неприйняття. Не так часто жертвою мобінгу стає привітна і доброзичлива людина.



Чим небезпечний мобінг?
Страждають жертви мобінгу. Ізоляція й цькування можуть стати причиною психічних розладів, появи невпевненості в собі, вразливості, тривожності, падіння самооцінки. Працівник постійно перебуває в стресовій ситуації, а це, у свою чергу, може стати причиною головного болю, підвищення або зниження артеріального тиску, безсоння, загострення хронічних захворювань. І навіть після того, як людина змінить місце роботи, згадка про те, що відбулося, буде впродовж багатьох років позначатися на її самопочутті та самооцінці.

Від мобінгу страждає і сам колектив. Продуктивність праці знижується через те, що працівники не контактують і, відповідно, не можуть повноцінно обмінюватися інформацією та ідеями. Вони часто витрачають час і сили на конфлікти, а не на виконання роботи. Тому знижується і результативність роботи.

Як уникнути мобінгу?
Шукайте порозуміння з колегами.
Не демонструйте роздратування. Не будьте різкими.
Шукайте спільні нейтральні теми для розмов (про погоду, про природу, про літературу). 
Вітайте колег зі святами. Беріть участь у спільних заходах.
Не уникайте спілкування на перерві.
Не поширюйте пліток. Не беріть участі в обговоренні вчинків інших.
Спробуйте побудувати відносини навіть з тими, хто ставиться до вас недоброзичливо.
Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Крім особистого розчарування, це може призвести ще й до появи претензій (часто невиправданих) до колег.
Не вдавайтеся до критики без вагомих підстав.


Що робити, якщо ви стали жертвою мобінгу?
Не поспішайте звільнятися.
Не мовчіть. Спробуйте поговорити з колективом. Розкажіть про те, чого ви хочете.
Намагайтесь відстоювати свою позицію. Відповідайте на зауваження. Аргументовано пояснюйте свої вчинки.
Не дозволяйте принижувати себе. Якщо ви проаналізували ситуацію і зрозуміли, що вашої провини немає, будьте впевнені у собі. Не знижуйте самооцінки. Не закривайтеся.
Спробуйте знайти позитивні риси в людей, з якими працюєте. Або подумайте про те, що, можливо, ви просто необ’єктивно ставитеся до них.
Якщо справа у тому, що керівник хоче вас позбутися, відстоюйте свої права – вимагайте службової перевірки, пояснень, офіційно висловлених претензій. Проте, якщо компромісу не вдалося досягнути, можливо, краще звільнитися. Жодна робота, якою б цікавою і престижною вона не була, не варта життя і психічного здоров’я.