пʼятниця, 28 грудня 2018 р.

Лікарі попереджають, це дуже небезпечно!

Мозок дітей, що сидять по 7 годин за планшетами, зіпсований назавжди!

Ваші діти постійно сидять в планшетах і смартфонах? Лікарі попереджають, це дуже небезпечно!



Діти, які використовують смартфони протягом 7 або більше годин на день, можуть зіткнутися з передчасним виснаженням кори головного мозку.

Національний інститут охорони здоров’я США підготував велике дослідження, де вивчив вплив технологій на дітей.



Результати підтверджують, що діти, які проводять 7 або більше годин зі смартфонами в руках, піддаються ризику погіршення пам’яті, навичок сприйняття і когнітивних здібностей.

Такі діти також мають гіршу успішність в школі.


Кора головного мозку є зовнішнім шаром нервової тканини, який обробляє інформацію. Вона відповідає за сприйняття, мову, пам’ять і свідомість.

Дослідження 2014 року показало, що існує пряма кореляція між товщиною кори головного мозку і показником IQ.

Кора головного мозку починає стоншуватися після п’яти або шести років, це частина нормального процесу старіння.

Результати показали, що у людей з високим IQ не було очікуваного стоншування кори, а у людей з низьким – надмірне витончення кори.

Інші дослідження підтвердили, що підлітки, які залежні від своїх смартфонів, частіше страждають від психічних розладів, в тому числі від депресії і тривоги.

Тому, якщо ваші діти багато часу проводять зі смартфонами в руках – радимо вам втрутитися.

пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

Скажи булінгу «Ні!»: 5 мультфільмів, які навчають цінувати кожного

Чому одні нетерпимі до інших? Чому той, хто відрізняється від оточуючих, частіше залишається на самоті та стає об'єктом насмішок, а іноді – й проявів колективного цькування? В українському суспільстві зараз багато говорять про толерантність. Водночас одними із найпоширеніших проблем у колективах є булінг та мобінг. Чи можна попередити виникнення цих явищ?
За даними численних досліджень, на вміння знаходити спільну мову з оточуючими впливає розвинутість емоційного інтелекту і, зокрема емпатії – здатності розуміти емоційні стани іншої людини, бачити світ «її очима» та скеровувати власну поведінку відповідно до цього.
Розвиток цих навичок дозволить навчити школярів більш терпимо ставитись один до одного та попередити виникнення булінгу. Як саме можна розвинути ці здібності? Допоможуть у цьому спеціальні вправи та перегляд відповідних тематичних мультфільмів з обов'язковим сумісним обговоренням.

Мультфільм «Жив собі чорний кіт»

Мультфільм про те, як живеться чорному коту. Через людські забобони з ним ніхто не спілкується, тому він опинився у повній ізоляції. Всьому причина – чорний колір його шерсті.
Що відчуває кошеня, наскільки йому сумно і самотньо? Про це ніхто навіть не замислюється. Щоб не мати клопіт, усі його намагаються обійти десятою дорогою. Однак варто котові забруднитися у білу фарбу – ставлення до нього вмить змінюється.
Анімацію створено на студії «Укранімафільм» у 2006 році, режисер – Юрій Марченко.
Перегляньте цей мультфільм з учнями та проаналізуйте, чи справедливе було ставлення інших до кошеняти? Чи розумно будувати відносини з оточуючими, ґрунтуючись на їхніх вроджених особливостях чи зовнішності?

Мультфільм «Про пташок»

Історія про зграю горобчиків, які спілкуються між собою, сидячи на дротах. До них прилетіла доброзичлива чуднувата пташка, зовсім не схожа на них, тому горобці не прийняли її до гурту, хоча вона цього хотіла.
Щоб позбутися настирної гості, спільнота горобців спочатку її ігнорує. Потім закльовує, намагаючися зігнати зі спільного дроту, не розуміючи, які саме наслідки це може мати для них самих.
Анімацію створено компанією Pixar у 2000 році. У 2002 році мультфільм було відзначено премією «Оскар» у номінації «Найкращий анімаційний короткометражний фільм».
Цей мультфільм демонструє, що будь-які конфлікти впливають на кожного, незалежно від того, гурт це чи одна особа.

Мультфільм «Вірте у любов, вірте у Різдво»

Це історія про їжачка на ім'я Генріх, який уперше прийшов до нового класу. Він би з радістю подружився з однолітками, однак спілкуватися і гратися йому заважають колючки, через які він і сам страждає.
Минає час, і напередодні Різдва Генріх помічає, що однолітки шепочуться і сміються за його спиною. Коли засмучений їжачок виходить на шкільне подвір'я, його чекає несподіванка – подарунок від однокласників, завдяки якому вони зможуть дружити і гратися!
Анімацію створено у 2018 році австрійською компанією Jung von Matt/DONAU на замовлення Erste Group.
Подивіться цей зворушливий мультфільм з учнями та поясніть, що абсолютно з кожним можна знайти спільну мову, якими різними на перший погляд ви б не були.

Мультфільм «Курка, яка несла всяку всячину»

Це історія про курку, яка мріяла про діточок, і одного разу вона знесла 7 яєць, з яких вилупилося 6 курчаток і один… маленький екскаваторчик.
На відміну від чорного кота, не зважаючи на те, що екскаваторчик був не такий, як курчата, батьки його любили і ставились так само, як і до інших.
Анімацію створено на студії «Укранімафільм» у 2006 році, режисер – Марія Медвідь.
Перегляньте цей мультфільм разом зі школярами. Поясніть учням, що всі люди різні, однак кожному важливо відчувати себе частиною чогось більшого, ніж він є сам – членом родини, частиною певної спільноти тощо. Однак варто пам'ятати, що відчути себе насправді щасливим можна лише серед тих, хто дійсно схожий на тебе – за вподобаннями чи світосприйняттям.

Мультфільм-казка «Гидке каченя»

«Гидке каченя» – всесвітньо відома казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Вперше вона була опублікована у 1843 році.
Це історія про маленьке лебеденя, яке з незрозумілих причин потрапило до родини качок. Тільки-но вилупившись із яйця, воно отримало прізвисько Гидке каченя за свою непоказну зовнішність, відмінну від «родичів».
Відеоверсію казки створено командою українського проекту «Світ казок» у 2016 році.
Ця казка допоможе пояснити учням молодшого шкільного віку те, що за непоказною зовнішністю насправді може ховатися яскрава непересічна особистість.
Редакція освітнього проекту «На Урок» також рекомендує до перегляду мультфільм, за мотивами цієї казки, створений студією Walt Disney ще у 1938 році.

Кожний прагне, щоб його розуміли і любили таким, який він є! Однак у шкільному, і навіть у колективі дорослих, люди поєднуються за певними об'єднуювальними принципами. Тому, якщо у цій спільноті є хтось, хто відрізняється від інших, він часто опиняється на самоті. Однак чи є це приводом для його цькування?
Навчіть своїх учнів знаходити спільну мову з кожним та вбачати в оточуючих найкращі риси характеру, не оцінюючи інших виключно за зовнішністю. Це допоможе із вашої спільноти класу зробити дійсно колектив та попередити одну із головних проблем у спілкуванні підлітків – булінг.

четвер, 29 листопада 2018 р.

ЯК ОТРИМАТИ БЕЗОПЛАТНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ?







Зважаючи на те, що законодавство сьогодні зазнає постійних змін, а послуги приватних юристів недешеві, було сформовано систему Безоплатної правової допомоги (БПД). БПД - правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається коштом Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

✔️Хто має право на безоплатну правову допомогу дивіться за посиланням http://www.legalaid.gov.ua/…/2336-shcho-take-bezoplatna-pra…

✔️Для забезпечення оперативного реагування на повідомлення про затримання осіб, на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103

✔️Контакти місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги дивіться тут http://www.legalaid.gov.ua/ua/local-centres

Як налагодити ефективну комунікацію з батьками учнів.

Як налагодити ефективну комунікацію з батьками учнів.
Можна зрозуміти, чому дитина не хоче йти до школи. А от чому педагог з досвідом роботи (значним і не дуже) прокидається  вранці з думкою: «А можна я не піду до школи?», не завжди є таким очевидним. Діти? Керівництво? Робота з паперами? Можливо. Але останнім часом один із найбільших стрес-факторів у роботі педагога – зустрічі з батьками учнів.

Батьків до школи запрошують з різних причин – приємних і не дуже. Тому дехто з них приходить із позитивом, а хтось – заздалегідь налаштовує себе на негатив. Завдання вчителя – поспілкуватися з кожним.

На жаль, трапляються випадки, коли вчитель та батьки не знаходять спільної  мови, а це може спровокувати конфлікт. Діти дуже гостро сприймають емоційну напруженість, яка відчувається між дорослими, що негативно впливає на навчальний процес.

Доброзичлива атмосфера в стосунках учителя та батьків школярів забезпечується ефективною комунікацією. Добре, коли обидві сторони можуть висловити думку та зрозуміти позицію один одного. Мирне та конструктивне вирішення нагальних питань – ось до чого варто прагнути, бо суперечки негативно впливають передусім на дитину. Доброзичлива комунікація збереже нерви вчителю.

Ефективна комунікація – доброзичливе спілкування, бесіда, під час якої всі учасники вільно висловлюють думки, дослухаються до позиції іншої сторони, а також знаходять шляхи конструктивного вирішення питання, яке обговорюється.

Пропонуємо декілька лайфхаків, які допоможуть вам ефективно спілкуватися з батьками учнів, досягати спільної мети й залишатися врівноваженими та усміхненими.

1. Відкинути негативний досвід.
Зрозуміло, що за роки вашого вчителювання траплялися прикрі випадки під час вирішення складних питань з батьками деяких учнів, що наклало негативний відбиток на ваше сприйняття. Але ж це вже у минулому. Перед вами інші батьки, тому не налаштовуйтесь заздалегідь на негативну реакцію. Зустрічайте всіх з посмішкою та позитивом. Може статися так, що саме ваш піднесений настрій допоможе уникнути конфлікту та зробити спілкування позитивним.  Упередженість не потрібна ані вам, ані батькам, ані учням. Не дозволяйте керувати вашим настроєм нікому, крім вас.



2.  Раціоналізувати ситуацію.
Бачите, що щось пішло не так? Зіграйте на випередження! Для профілактики конфлікту слід чітко сформулювати аргументи «Я за...»  та висловити «Я проти...». Запропонуйте співрозмовнику так само висловити думки. А потім скажіть про свої побажання та дізнайтеся про очікування батьків учня від цієї зустрічі. Так ви конструктивно обговорите причину зустрічі.

3. Контролювати свою реакцію на агресію.
Вона проявляється емоцією гніву. Це неприємно, але інколи за агресивною поведінкою батька чи матері приховується страх. Вони бояться, що занедбали дитину, а значить, вони погано її виховують. Покажіть, що проблема не безнадійна, що в цілому все добре, але є моменти, над якими слід попрацювати. А виховання та навчання дитини – не ті предмети, за які ви ставите оцінки у щоденник, тим більше батькам.



Зауважимо, що саме емоція гніву лежить в основі ентузіазму та цілеспрямованості. Спрямуйте її не на конфлікт з батьками учня, а на конструктивну співпрацю. Чим матуся учня роздратованіша, тим впевненіше та спокійніше має триматися вчитель. Конфлікт не потрібен нікому. Найчастіше буває, що людина не погана, просто спілкується так, як її колись навчили.

4. Не забувати про кінцеву мету спілкування.
Дорослі, здавалося б, виховані, знають, як поводитися серед людей, як спілкуватися з ними. Але вчителю часто доводиться стикатися з неприйнятною поведінкою батьків, особливо, коли останні переходять на крик чи особисті образи. Це деструктивний підхід, за яким ховається спільна позитивна для всіх мета – успішне та комфортне навчання дитини. Але ж важливо почути одне  одного.

У цьому випадку психологи радять згадати про презумпцію прекрасності. Кожна людина хороша та приємна, доки не довела протилежне. Тобто треба віднайти у співрозмовнику щось позитивне, навіть якщо це чийсь дуже роздратований батько. Звісно, спершу виникає імпульс відповісти людині у тій манері, в якій до неї звертаються. Але треба затамувати подих та пригадати, що ці люди піклуються про свою дитину. І ви також.

5. Вдатися до активного слухання.
Є думка, що активне слухання передбачає втручання в промову співрозмовника, щоб виразити згоду чи незгоду або просто дати зрозуміти, що ви його уважно слухаєте. Дайте батькам висловитися, не перебивайте. Часто головна думка лунає в кінці промови. Тож дослухайте – й уже від неї вибудовуйте комунікацію. При цьому ставте запитання до тих тез, які зауважили під час активного слухання. Фокусуйте увагу на позитивних моментах та змістіть акцент з недоліків. 



Наприклад: батько прийшов з’ясувати, чому у доньки за твір сім балів, хоча вона написала на шість сторінок. Почніть з того, що у дівчинки є власна думка стосовно запропонованої теми. Що вона єдина у класі, хто спробував аргументувати висновки. Але їй потрібно попрацювати над орфографією, звернути увагу на послідовність викладу.

Людей дратує байдужість та неувага до їхніх слів. Тому застосовуйте їхні слова для розмови. Повага до думки батьків підвищить ефективність комунікації з ними.

6. Дистаціюватися від конфлікту.
Інколи емоції беруть гору, а тон бесіди підвищується – це може призвести до конфлікту. Щоб цього не сталося, уявіть, що ви дивитеся фільм про вчительку, яка розмовляє з батьками учня про його поведінку. Уявіть, що у цій ситуації ви не дійова особа, а глядач. Це допоможе побачити ситуацію такою, як вона є.  Порадьте собі з позиції спостерігача, як краще вчинити.

7. Застосувати принцип «Тут і зараз».
Впливати можна не тільки словом. Емоційний стан миттєво передається співрозмовнику. Тому відслідковуйте, яку саме емоцію ви відчуваєте саме в цей момент. Як це може вплинути на напрям розмови? Як цей стан наблизить до компромісу з батьками учня?Зауважте, як звучить ваш голос. Зверніть увагу на поставу та позу. Так може статися, що співрозмовник й сам не усвідомив, що вдався до агресії. Й лише з того, що ви змінили позу на більш закриту, а ваш голос затримтів, він дізнається, що ви відреагували. Його тривожність посилиться. А це, в свою чергу, вплине на вас. Під час ефективної комунікації учасники спокійні та врівноважені.



8. Фільтрувати критику на свою адресу.
Під час розмови з батьками учня, до якого є зауваження, ви можете почути несхвальні відгуки й на свою адресу. Так. У батьків до вчителя теж можуть бути побажання та претензії. Важливо навчитися відрізняти конструктивну критику від неаргументованого негативу. Конструктивна критика завжди корисна. За неї краще подякувати та дослухатися. 

Під час навчального процесу вчитель неодмінно спілкується з батьками учнів. Нехай зустрічі будуть приємними, а бесіди – плідними.  А атмосфера поваги та порозуміння допоможе учням не лише успішно навчатися, а й ефективно комунікувати один з одним та з дорослими. 


вівторок, 27 листопада 2018 р.

ЯКІ ФОТО ДІТЕЙ НЕ МОЖНА РОЗМІЩУВАТИ НА САЙТАХ САДКІВ ТА ШКІЛ

ЩО У ЗАКОНІ: ЯКІ ФОТО ДІТЕЙ НЕ МОЖНА РОЗМІЩУВАТИ НА САЙТАХ САДКІВ ТА ШКІЛ У закладах освіти час від часу відбуваються різні заходи за участю дітей. Якщо ви плануєте знімати їх на відео чи робити фоторепортаж, а у подальшому публікувати такі фото і відео на сайті чи сторінці у соцмережі – то маєте знати певні правила. Про них пише видання EtCetera. Чи це законно? Фото- та відеозйомка в закладі освіти не суперечить закону. Більше того, школа може публікувати матеріали зйомок на своєму сайті чи офіційних сторінках у соцмережах. Проте під час публікації варто враховувати норми статті 307 Цивільного кодексу: – фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода припускається, якщо зйомки проводять відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру; – фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя; – знімати фізичну особу на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємно, без згоди особи, можна лише у випадках, встановлених законом (наприклад, під час проведення слідчих дій). Проте, відповідно до українського законодавства, фізична особа може заборонити знімати себе лише на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку. Тому якщо запис здійснюється не на плівку, а на карту пам’яті чи флешку, то той, хто знімає, не порушує закон. Тож можна скористатися цим аргументом під час доведення правомірності зйомки. Крім того, особа дає мовчазну згоду на зйомку, перебуваючи у громадських місцях, під час проведення заходів публічного характеру. Які місця вважаються громадськими? Громадським місцем є частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, за запрошенням або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи та стадіони (ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 № 2899-IV). Заклад освіти за своїми значенням і суттю вважається громадським місцем. А будь-який захід, який відбувається на території закладу освіти, є публічним. Тому зйомка учасників освітнього процесу відкрито під час уроку, свята, вистави тощо дозволяється без згоди осіб, які можуть потрапити в об’єктив камер. Заклад освіти може також публікувати матеріали зйомок на сайті чи офіційних сторінках закладу у соцмережах. Які фото дітей публікувати не варто Заклад освіти має утримуватись від публікації фото та відео, які можуть скомпрометувати цей заклад або дитину. Це, наприклад, кадри, на яких: – дитина плаче; – дитина забруднилася, впала тощо; – у дівчинки задерлася спідниця; у дитини зіпсувався (порвався) якийсь із предметів одягу; – діти сваряться або б’ються; – портретне фото дитини.

From: https://economistua.com/shho-u-zakoni-yaki-foto-ditej-ne-mozhna-rozmishhuvati-na-sajtah-sadkiv-ta-shkil/?fbclid=IwAR2q7-S3emMAsblhka6526TlMC27UKMEYoB7Wf8gp39TiCsZe0cT7tht1tE
© EconomistUA

понеділок, 26 листопада 2018 р.

Поради психолога як заспокоїти дитину у випадку теракту,небезпеки...

Светлана Ройз

Я писала этот материал – о том, как говорить с детьми о терроризме- несколько лет назад. Сейчас контекст другой. Я сейчас не успеваю написать отдельный текст о текущей ситуации. Но важные действия и наши реакции – и при введении военного положения - неизменны. (ребенку мы можем сказать – В нашей стране беда. И сейчас огромное количество взрослых думают и делают все возможное, чтобы мы были в безопасности). Акцент в разговорах с детьми – на безопасности. В материале – практические действия и ссылка на материал с простыми практиками и играми с детьми для стабилизации.

Базовая потребность любого человека — потребность в безопасности. Только ощущая безопасность — ребенок позволяет себе исследовать мир, отдаляться от родителя, взрослеть. Выбить опору — ощущение безопасности — означает лишить человека жизненности. Разница взрослого и ребенка — сила и опыт, реакций, действий. Возможность осознанного выбора этих реакций и действий.
Мы не можем повлиять на мир — мы можем повлиять на себя в мире и на то, какую мы формируем проекцию — во внутреннем мире у своего ребенка. Мы столкнулись с тем, что в современном мире, к сожалению, есть только иллюзия безопасности, но мы можем стать безопасной опорой в жизни ребенка. Важно, чтобы во внешней нестабильности была хотя бы стабильность наша внутренняя.

При любых сложных событиях и темах — ребенок пытается на нас опереться. Важно, чтоб мы смогли справиться и со своей тревогой и вместить в себя напряжение ребенка. Внутренние слова и образ: я справлюсь, я взрослый, я размером от земли и до неба и широкий как океан - очень большой, — могут стать помощниками.
мы - контейнер для переживаний ребенка.

Теракт — это всегда неожиданность. Это всегда травматизация. Любое действие, несущее угрозу жизни, целостности, безопасности — воздействует на все наши внутренние структуры — тело, эмоции, самооценка… Теракт призван выбить нашу привычную и рациональную опору и спровоцировать ПАНИКУ, СТУПОР ИЛИ АГРЕССИЮ И МЕСТЬ.
Любая новость, связанная с «жизнью и смертью», воздействует на нашу самую древнюю часть — рептильный (рептилийный) мозг. Она отвечает за выживание и быстрое реагирование. Древним рептилиям нужно было выжить — отобрать еду, замереть, отбиться от опасности. Они не умели говорить, строить планы и сопереживать. Как только включается эта часть мозга, мы перестаем рационально мыслить. Мы либо суетимся и паникуем, либо впадаем в ступор, либо проявляем агрессию и нетерпимость. В это время мы, к сожалению, не осознаем происходящего. Все панические вборсы рассчитаны на это, все теракты провоцируют в нас состояние травматизации — постоянное напряжение и ощущение тревоги и паники. Если мы знаем, что это осознанные действия — наша задача лишить террористов удовольствия — не спровоцироваться. Всеми силами сохранить ощущение стабильности.

Чем меньше ребенок, тем меньше информации
Любой ребенок любого возраста находится в контакте с чувствами взрослого. Даже если мы ничего не говорим, но переживаем, ребенок «втягивается» в нашу воронку. Чем активнее эмоции, тем важнее рационализация — объяснение.
Ребенку до двух лет можно просто говорить (даже мысленно) — я с тобой. Ты в безопасности. Я справлюсь. Я могу позаботиться о тебе и о себе. Ребенка важно обнимать или хотя бы прикасаться к телу, важно, чтобы ножки ребенка и спинка чувствовали опору.
Ребенку до 10 лет можно сказать: «мама/папа расстроились, потому что узнали новость. Далеко (важно дистанцировать ребенка от события) несколько (важно определить количество) людей, которые очень злятся, сделали другим больно. (Они поступили плохо, повредив, разрушив, сделав больно). Сейчас многие люди заботятся и исправляют то, что можно исправить. Очень жаль пострадавших… Мы можем о них (подумать, помолиться, пожелать хорошего, поставить свечку, положить цветы). Но мы в безопасности. Папа и мама рядом с тобой. Мы о тебе заботимся и будем заботиться». Очень важен акцент на том, что — От того, что в мире есть группа жестоких людей, сам мир не плох. И большинству людей можно доверять.

Конечно, если ребенок совсем не задает вопросов, мы ограничиваемся короткой фразой. Если ребенок вопрос задал — коротко отвечаем, ожидая следующего вопроса. Отвечать на вопросы ребенка обязательно. Если ответа у нас нет, его важно вместе со старшим ребенком искать в интернете, у авторитетных знакомых. Говорить можно только из состояния своей взрослой стабильности. Ребенку любого возраста опасно узнавать о трагедиях из телевизионных новостей. Граница между фантазийной (экранной) жизнью и объективной реальностью размыта. Многие дети переносят все, что видят на экране — в свой внутренний мир. Для них это может быть запредельной нагрузкой.
Сложная тема — повод поговорить

Поговорить о том, что делать в экстремальных ситуациях, повод уточнить: знает, помнит ли ребенок фамилию, адрес, телефон (на канале ПЛЮСПЛЮС есть серии «Полезных Подсказок» о том, что делать во время пожара, если потерялся и многих других).

Слова, которые важно слышать ребенку:
Сейчас мы в безопасности. Я и много людей сделаем все, чтобы мы были в безопасности.
У всех своя судьба и своя жизнь. Я верю в твою и нашу счастливую и добрую судьбу.
Плохих людей намного меньше, чем хороших. Давай вспомним тех, кто тебя любит и тех, кто о тебе заботится.
Важные действия
Если есть возможность действий – подумать, какая помощь - какие посильные действия-возможности в этой ситуации.
• Играть. Лимбическая система мозга — активна при страхе и игре. Пусть у детей там будет игра.
• Обнимать: каждый раз, обнимая ребенка, мы создаем вокруг него дополнительные границы безопасности. увеличить контакт с телом, держать свои руки на стопах ребенка (делать массаж ножек)-так мы помогаем почувствовать опору. (прыгать)
• Позволить, если это необходимо, проявить напряжение телесно — побегать, попрыгать, покричать.
• Рисовать и разрисовывать мандалы (рисовать в окружностях), обрисовывать ладошки, стопы, все тело, разрисовывать раскраски — с широкими границами — все это помогает возвращать ощущение границ.
• Выбирать материалы, над которыми можно ощущать контроль — пластилин, глина, хлебный мякиш, кинетический песок, тесто, рисовать масляной пастелью или восковыми мелками.
• Использовать обрывную аппликацию (руками рвать цветную бумагу на мелкие кусочки и из этих кусочков с помощью клеящего карандаша делать коллаж).
• Рисовать масляной пастелью на темной бумаге.
• Делать дыхательные упражнения (выдох длиннее вдоха) — свисток, флейта, мыльные пузыри, шарики.
• Рисовать — мастерить домики, делать существ с домиками на спинках (например, улиток), играть со спичечными коробками.
• Фантазировать — рисовать, моделировать, создавать воображаемый волшебный безопасный мир.
• Если в настоящий момент нет возможности трансформировать страх, создать для него сейф — сундук, папку. Нарисовать, положить в «надежное место», крепко-накрепко закрыть. (Это дает временную передышку от страха).
• Создавать образ Хранителя (чего-то бОльшего, чем просто человек.) Ангела, волшебного-проводника Собаку и прочее.
• Говорить о душЕ.
• Играть с водой. Представлять воду, водное пространство, наблюдать, как бушующие волны трансформируются в барашки, рисовать водное пространство (пусть этот рисунок будет динамическим — начинаем с сильных волн, постепенно успокаивающихся, держать руки под водой, постепенно уменьшая напор, тарабанить по воде ладонями, снижая интенсивность).

Я очень надеюсь на хорошие новости.

ниже -2 заметки – 32 очень простых практики для детей, которые писала в 2014 году https://www.facebook.com/notes/%D1%81%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D1%80%D0%BE%D0%B9%D0%B7/17-%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%BA-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BA-%D0%B8-%D0%B2%D0%B7%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%8B%D1%85-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%B8-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F-%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B8-%D0%BF%D0%B5/700675326635048/

четвер, 22 листопада 2018 р.

ЯК ВИХОВУВАТИ?

EtCetera надіслав офіційний запит до Міністерства освіти та науки України із запитанням, чи існує нормативний акт, який би зобов’язував учителів початкових класів проводити виховну годину в певний день і час. От що нам відповіли у відомстві.

ЗА ЗАКОНОМ. Нормативного акту, який зобов’язує вчителів початкових класів проводити виховну годину в певний день і час, Міністерством освіти і науки України не передбачено. Однак проведення виховної години може визначатись Статутом конкретного закладу або рішенням педагогічної ради закладу.

У той же час, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 25.06.2018 № 676 «Про затвердження Інструкції з діловодства у закладах загальної середньої освіти», план виховної роботи в початковій школі не належить до переліку документів, що підлягають затвердженню або реєстрації у закладі загальної середньої освіти.

ЯК ВИХОВУВАТИ? Передбачається, що виховання учнів у початковій школі здійснюється не через проведення окремих виховних годин, а в процесі навчання як наскрізне. Таке виховання проводиться через:



1 Внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів (досягнення цілей різних змістових ліній через навчальні предмети). Серед них:

– відпрацювання учнями конкретних здоров’язбережувальних навичок і умінь, належних поведінкових дій;

– мотивація учнів на здоровий і безпечний спосіб життя;

– розв’язання конкретних навчальних і життєвих ситуацій;

– виховання усвідомлення цінності власної держави, демократичних свобод, соціальної активності та відповідальності тощо.

2 Взаємодію учителя з учнем на партнерських засадах як на уроках, так і в позаурочний час (активне включення дітей в організацію навчального дня, партнерство між учителем, учнем та батьками).

3 Використання вчителем демократичного стилю спілкування з учнями.

4 Створення умов для творчої самореалізації кожної особистості (навички командної та проектної роботи, де учитель здійснює управлінську функцію і спонукає до пошукової роботи).

КОРИСНІ ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

ЗНАХОДИМО СПІЛЬНУ МОВУ З БАТЬКАМИ УЧНІВ:


Усі вчителі час від часу спілкуються з батьками своїх учнів. Уникнути цього не завжди приємного обов’язку неможливо, адже нерідко саме від взаєморозуміння обох сторін залежіть успішність дитини. Часто головним завданням є необхідність налагодити взаємодію та не допускати конфліктних ситуацій.

Як показує досвід, батьки бувають різними. Деякі з них справжні взірці: цікавляться особливостями навчання, роблять усе можливе задля розвитку дитини та при необхідності консультуються з вчителем. А інші – повна їм протилежність, до того ж нерідко вони керуються такими думками:

їхня дитина особлива та потребує максимум уваги;
вчитель все робить неправильно, тому треба дати йому кілька «цінних» порад;
все що відбувається у школі, залишається у школі, інформувати їх про це не обов’язково;
їх точка зору є єдиною вірною, це треба довести будь якою ціною (можна навіть кричати на педагога та ображати його).
Це узагальнення не вичерпне. Впевнені, що вчителі можуть додати ще кілька типів батьківської поведінки, з якою їм довелось зіштовхуватись. Вчитель має знайти правильний підхід до кожного – це нюанси професії. Це не так вже й легко, але тут на допомогу прийдуть прості та дієві, правила комунікації.

1. Спробуйте знайти контакт і зосередити увагу співрозмовника на собі
Навчитися цьому складно, але необхідно. Тут у нагоді стануть психологічні хитрощі на кшталт: завжди привітна посмішка, зоровий контакт, спокійна інтонація та стримана жестикуляція. Бесіду ж варто почати з позитивних моментів, після цього подальші зауваження (якщо вони будуть) сприйматимуться вже не так гостро.

2. Умійте не тільки говорити, а й слухати
Якщо батьки налаштовані агресивно та замість конструктивного діалогу намагаються щось довести викладачу, то сенсу у розмові не багато. А якщо обидва учасника не хочуть чути один одного? Тож вчитель має бути мудрішим, спробуйте налагодити контакт з матір’ю чи батьком учня, а перш за все – вислухати.

3. Тримайте свої емоції при собі
Якщо людина налаштована досить агресивно, уподібнюватись їй не варто та навіть протипоказано. До того ж зайві емоції завадять вам зрозуміти позицію опонента, в результаті ви посваритеся, а от відновити нормальні стосунки після такого буде не так вже й просто. Хоча б одна сторона діалогу має зберігати спокій та бути цілком коректною. Батьки критикують вас чи ваших колег? Не обурюйтесь, а прислухайтесь, можливо, в чомусь вони таки мають рацію.

4. Будьте максимально відкритими
Інколи батьки заздалегідь можуть бути негативно налаштовані до вчителя, але буває й таке, що гарні на початку стосунки раптово псуються. Чому? Тому що іноді батьки не відчувають зворотнього зв’язку. Час від часу виходьте на зв’язок з батьками, особливо якщо помічаєте, що дитина поводить себе нетипово. Це не просто правильно, у майбутньому це врятує вас від необхідності вислуховувати обурені промови з приводу неналежної уваги до дитини.

5. Пам’ятайте, що мета спілкування – благополуччя дитини
Не варто забувати про те, що конфлікти між батьками та вчителями завжди відбиваються на дитині. Що робити? Передусім керуватися інтересами дитини, не допускати жодних конфліктів. Всі батьки переймаються невдачами та успіхами своїх дітей, потрібно лише довести, що вам теж не все одно. Не варто звинувачувати їх у тому, що дитина погано себе поводить чи не дуже добре вчиться, краще дайте кілька педагогічних порад та допоможіть знайти вихід.

Типові помилки у спілкуванні з батьками
Але варто зазначити, що далеко не завжди проблема полягає саме у батьках учнів, бувають ситуації, в яких об’єктивно недопрацював вчитель. Серед найтиповіших помилок, яким можна було б запобігти, можна виокремити наступні:

не знає і не цікавиться сімейними обставинами учня;
відмовляється спілкуватися з батьками;
не допомагає батькам знайти оптимальні шляхи вирішення проблем дитини;
не довіряє думці батьків;
визнає лише власну точку зору;
вважає свій авторитет непохитним.
Як результат, батьки не мають вичерпної інформації щодо шкільних справ та поведінки своєї дитини, а отже не можуть зробити правильні висновки та вчасно втрутитися. Більше того, не знаючи всіх нюансів, вони не зможуть зрозуміти, чому вчитель висуває до учня ті чи інші вимоги, зате одразу почнуть сприймати їх вороже.

Як підсумок – школа та педагоги сприймаються як джерело проблем, незрозумілих вимог та безпідставної критики. Тому дуже важливо підтримувати зв’язок з батьками учнів, своєчасно розповідати про проблеми та досягнення дитини, а також допомагати порадою у вирішенні спірних питань.

Психологічні хитрощі
Психологи говорять про те, що порозумітися можна будь з ким, було б бажання. І для цього є цілком дієві та прості методи, скористатися якими може кожен. В результаті ви станете справжнім майстром спілкування та зможете знайти підходи до будь-кого!

Парафраз
Дуже відома методика, за допомогою якої можна встановити контакт фактично будь з ким. Парафраз полягає в переказі почутого від співрозмовника своїми словами. Це дуже просто та водночас ефективно, адже такий підхід дозволяє показати людині, що ви справді зацікавлені розмовою та уважно слухаєте.

Використання парафраза не просто налаштовує співрозмовника позитивно, це також дозволить відновити контроль над ситуацією в разі виникнення конфлікту та допоможе виглядати професійно.

Як це працює? Наприклад, роздратовані батьки кажуть щось на кшталт: «Моєму сину приділяють недостатньо уваги, саме тому він отримує погані оцінки. Треба було віддати його до іншої школи, як мені радили!». Можливий парафраз: «Я бачу, що ви дуже засмучені оцінками сина. Прикро чути, що ви з самого початку були негативно налаштовані до нашої школи».

Таким чином ви не підтримуєте конфлікту, а говорите співрозмовнику, що ви його чудово розумієте. Це дозволить перевести розмову в більш безпечну площину.

Відзеркалення
Ще один відомий психологічний прийом, використання якого дозволить налаштувати людину на позитивне спілкування. Метод відзеркалення полягає у відтворенні положення тіла, копіюванні міміки та жестів, коригуванні тону та тембру голосу, швидкості та темпу мовлення співрозмовника. Таким чином людина починає думати, що ви з нею дуже схожі, отже, до вас треба ставитися с повагою.

Принцип компліменту
Всім людям подобається чути гарні новини, а от погані – не дуже. Тому навіть якщо вам потрібно сказати щось не дуже приємне про учня, не починайте промову з невтішних звісток, це може одразу налаштувати батьків вороже. Будь-яку дитину можна за щось похвалити: за поведінку, готовність допомогти, кмітливість… Зробіть це!

Не всі ситуації можна передбачити та виробити алгоритм дій зазделегідь. Але головне для вчителя – витримка та вміння налагодити контакт за будь-яких обставин. Будьте впевнені у собі!

понеділок, 5 листопада 2018 р.

Мобінг: поняття, види, причини, наслідки, профілактика, як боротися...



Мобінг – психологічний тиск, цькування колективу або його частини (керівництва, підлеглих або колег) стосовно працівника, здійснювані з метою змусити людину змінити роботу. Мобінг в організації, як правило, виражається в постійній і часто необґрунтованій критиці, поширення про співробітника завідомо неправдивої інформації (чуток і пліток), що підриває професійну компетентність і репутацію. Також мобінг проявляється у вигляді насмішок і провокацій, прямих образ і залякувань, бойкоту і демонстративного ігнорування, приниженні честі і гідності, і навіть у вигляді заподіяння матеріальної або фізичної шкоди.

Причини мобінгу
Причини виникнення мобінгу на роботі можуть бути різними – від бажання помститися до жадоби влади, від особистої злоби, викликаної страхами або заздрістю до звичайної нудьги. І те, що причин у мобінгу велика кількість, означає, що стати жертвою мобінгу може будь-який співробітник, починаючи від звичайного службовця і закінчуючи керівником якого-небудь відділу. Однак, тут є своя група ризику.
Жертвами мобінгу часто стають ті, хто займає високооплачувану або відносно високу посаду, місце, яке мріє зайняти чи не будь-який працівник підприємства/закладу. В даному випадку мобінг застосовується як засіб для звільнення заповітного крісла.
Також в групу ризику психологічного цькування потрапляють так звані «білі ворони» — люди, що відрізняються від більшості, ті, хто хоч в чомусь виявився «не схожим на інших». Часто це бувають люди, які безпідставно претендують на те, що вони «крутіше всіх», або невиправдано відчувають себе «порожнім місцем».
Потенційно небезпечною є ситуація приходу в сформований колектив нового керівника. Особливо, якщо цей керівник починає вносити новизну і змінювати порядки, порушуючи усталені правила і негласні норми. Мобінг керівника з боку підлеглих — явище досить поширене…
Мобінг може бути наслідком бажання керівника, налякавши підлеглих, підвищити свій авторитет. Такі люди дотримуються правила одного з давньоримських імператорів: «Нехай ненавидять, аби боялися».
Причиною мобінгу може стати самий незначний конфлікт на роботі. В даному випадку бажання помститися є чимось на зразок вічного двигуна: поки моббер не доб’ється свого, він не заспокоїться.
Нарешті, досить поширеною причиною появи в робочому колективі мобінгу є нудьга. Людина опиняється під психологічним пресом просто через забаву і бажання розважитися.

Види мобінгу
Різновидів мобінгу велика безліч, однак, можна виділити кілька найбільш поширених видів:
Вертикальний і горизонтальний мобінг
Горизонтальний мобінг – це утиски з боку колег по роботі. У разі ж, якщо ініціатором психологічного цькування стає безпосередній керівник, то це вже є вертикальним мобінгом, ще його називають боссингом.
Відкритий і латентний мобінг
У разі латентного мобінга дії розгортаються згідно відомої багатьом прислів’я: «Надайте людині мотузку, а повіситься він сам». Психологічний тиск тут відбувається в прихованій формі, вам «вставляють палиці в колеса» і як би натякають на те, що ви порожнє місце, небажана персона і вам краще піти.
Одного разу, прийшовши на роботу, людина може відчути ізоляцію, відчувши навколо себе інформаційний вакуум: важливу і необхідну інформацію йому надають пізно (коли для виправлення ситуації він вже не в силах нічого зробити), або зовсім цю інформацію приховують. Неформальне спілкування з начальником і колегами різко зводиться до мінімуму. Товариші по службі починають цуратися, звертаючись виключно по справі.
Мета латентного мобінгу — зробити перебування на робочому місці нестерпним, змусити покинути підприємство. Для людини таке ставлення колективу в більшості випадків стає тяжким випробуванням, і він не витримує пресингу: пише заяву про звільнення. А прихований провокатор з посмішкою потирає, здавалося б, нічим не заплямовані руки…
Вертикальний латентний мобінг може проявлятися в тому, що ваш бос не буде помічати результати вашої праці, давати вам саму безнадійну роботу, проводити у вашу відсутність важливі наради, ігнорувати будь-яку ініціативу. Тобто блокувати можливості вашого просування по кар’єрних сходах, непомітно для будь-кого, але тільки не для вас.
Відкритий мобінг – це крайня ступінь. У хід йдуть всі засоби — відкриті глузування, знущання й образи, псування майна (важливих робочих документів чи особистих речей).

Наслідки мобінгу
Медичні дослідження, проведені в Європі і США (там слово «мобінг» звучить сьогодні практично повсюдно) показали, що люди, які піддаються на роботі емоційному насильству, дуже швидко стають психологічно нестабільними. Спочатку жертви мобінгу доводять колегам і начальству свою соціальну і професійну спроможність. Коли тиск посилюється, вони потрапляють в соціальну ізоляцію. Не отримавши позитивних оцінок і витративши всі сили на безглузді докази, жертви мобінгу стають вразливими, невпевненими і безпорадними. Їх починають терзати різні фобії, падає самооцінка, з’являються характерні стресу симптоми – головний біль, застуда, неможливість швидко заснути… Люди потрапляють у замкнуте коло, у них розвиваються хронічні захворювання, а вимушена відсутність на роботі через погане самопочуття викликає претензії і все нові і нові мобінг-атаки.
Часто мобінг стає причиною втрати концентрації уваги та розумової працездатності (нерідкі випадки інфарктів). У результаті людина вже не в змозі виконувати свої посадові обов’язки і змушена звільнитися за власним бажанням. Однак, на цьому його проблеми зі здоров’ям можуть не закінчитися — можуть залишитися або навіть посилитися, привівши до такого діагнозу, як посттравматичний стрес. Не дивно, що в книзі «Насильство на роботі», виданої в 1998 році Міжнародним бюро праці, мобінг згадується в одному ряду із зґвалтуванням, пограбуванням і вбивством. Звичайно, на перший погляд може здатися, що в порівнянні з перерахованими злочинами мобінг виглядає цілком безневинно, однак той ефект, який він чинить на жертву, тим більше якщо психологічне цькування триває досить тривалий час, має настільки руйнівний вплив, що деякі люди закінчують життя самогубством.

Профілактика та запобігання мобінгу
Існування мобінгу в трудових колективах може стати причиною зниження ефективності діяльності будь-якого підприємства. Тому власникам та директорам підприємств і організацій для профілактики мобінгу слід вжити ряд заходів:
§     Формувати в організації здорову організаційну культуру.
§     Роль керівника — підтримати в робочих колективах здоровий соціально-психологічний клімат.
§     Розвивати у вищого керівництва управлінські навички.
§     Створювати механізми отримання зворотного зв’язку від службовців.
§     Чітко формулювати службові обов’язки і точно позначати межі індивідуальної відповідальності кожного працівника.
§     Забезпечити чіткий і раціональний поділ праці між різними структурними підрозділами, виключити перетин і дублювання поставлених перед ними завдань.
§     Формувати зрозумілу систему кадрового просування, давати можливість кар’єрного росту.
§     Забезпечити відкритість інформаційних потоків на підприємстві та створити прозорий механізм прийняття управлінських рішень.
§     Виключити можливість родинних або інтимних зв’язків між керівництвом і підлеглими.
§     Створювати нетерпимість у відношенні до пліток і припиняти будь-які інтриги на роботі.
Ці заходи допоможуть керівництву компанії в профілактиці мобінгу. А що робити людині, яка зіткнулася з психологічним тиском на роботі, як боротися з мобінгом? Перш ніж розповісти про те, як боротися з цим тиском, давайте розберемося як його уникнути.
У численних дослідженнях, присвячених проблемі мобінгу в трудовому колективі, наводяться різні рекомендації, як себе треба вести, щоб уникнути мобінгу на робочому місці. В узагальненому вигляді ці поради виглядають наступним чином:
§     По можливості будьте доброзичливі зі всім колективом. Це не означає, що треба перед усіма підлещуватися й плазувати.
§     Прийшовши на нову роботу (особливо під час випробувального терміну), спілкуйтеся з колективом більш рівно і формально ввічливо. Не прагніть відразу вплутуватися у внутрішні розборки, не привертайте зайву увагу неординарною поведінкою, не нав’язуйте свою емоційну прихильність.
§     Знайдіть золоту середину між тим, щоб не виділятися з колективу і зберегти своє обличчя.
§     Ніколи не принижуйте свого колегу. Навпаки, хваліть і намагайтеся підняти його у власних очах і в очах працівників. Тільки не перестарайтеся!
§     Не пліткуйте і не осуджуйте, а почувши плітку, не поширюйте її в колективі (і взагалі треба знати, коли слід промовчати).
§     Якщо хтось з працівників пробує вас «дістати», не переживайте, спокійним тоном спробуйте з’ясувати чого він домагається. Не реагуйте на образливі слова. Пам’ятайте, що на ображених воду возять.
§     Не давайте себе в образу. Іноді варто «показувати зуби».
§     Не ігноруйте корпоративні заходи, дотримуйтеся традицій і неписаних правил колективу.
§     Не «фамільярничайте» з керівником, навіть якщо ви з ним у дружніх відносинах. Не афішуйте цю дружбу, дружите за межами фірми.
§     Сумлінно і професійно виконуйте свої обов’язки. При виникненні конфлікту начальник прийме вашу сторону, навряд чи він захоче втрачати хорошого працівника.
І головне, щоб уникнути мобінгу на роботі, треба постійно спостерігати за тим, що відбувається, зокрема, навколо вас і в цілому на підприємстві. Спостережливість і проникливість допоможуть почути і побачити трохи більше, а аналіз отриманої інформації дасть можливість завжди прийняти правильне рішення. А тепер кілька порад про те, як боротися з мобингом.
Як боротися з мобінгом
З мобінгом боротися можна і робити це треба обов’язково. Якщо ви стали об’єктом цілеспрямованого, регулярного психологічного цькування, перш за все, необхідно спробувати зрозуміти чи з’ясувати причини. Аналіз ситуації дуже важливий,  адже, не розібравшись, наслідком чого є мобінг, можна постійно «ставати на одні і ті ж граблі», знову і знову міняючи місце роботи. Іноді змінити ситуацію і змінити про себе думку колективу допомагає вчинок або відверта розмову.
Якщо метою моббера є усунення вас із фірми, і він не хоче йти ні на які компроміси, у вас залишається єдиний варіант — протистояння. Якщо головним порушником вашого спокою на роботі є безпосередній начальник, доведіть йому, і всьому колективу свою корисність, зробіть результати своєї професійної діяльності помітними не тільки для колег, але і для більш важливих і значимих осіб компанії.
У разі, якщо хтось хоче зайняти ваше місце, змушуючи вас піти з компанії, головне — бути напоготові і в жодному разі не допускати професійних помилок. Не варто влаштовувати істерики або намагатися, як то розжалобити «терористів», побачивши вашу слабкість, вони стануть виявляти ще більшу активність. А ось довірлива бесіда з начальником часто дає результати: страх втратити роботу виявляється сильнішим, ніж прагнення привласнити чужу посаду.
Позбутися від мобінгу нерідко допомагають такі підручні засоби, як портативна відеокамера або диктофон (користь гаджетів тут очевидна, адже подібними пристроями сьогодні обладнані більшість моделей). За їх допомогою можна отримати незаперечні докази протиправних дій і зупинити мобінг шляхом загрози оприлюднення цих доказів.
Для тих, хто став жертвою психологічного мобінгу в організації і розуміє, що з цим вже практично не можна нічого зробити, необхідно задати собі ряд питань:
§     Як провчити мерзотників?
§     Є ще який-небудь невипробуваний спосіб отримати допомогу?
§     Можна усередині підприємства перейти на іншу посаду?
§     Готові до пошуків роботи?
§     Що треба робити, щоб приготуватися до переходу на нову роботу?
§     Потребую я медичної чи психологічної допомоги?

Психологи радять при безперервному мобінгу покинути цей агресивно налаштований колектив, і чим раніше, тим краще. Ніж терпіти тривалі приниження, які можуть стати причиною погіршення здоров’я, краще принести тимчасові жертви.

пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

Чому важливо розвивати емоційний інтелект і емпатію




Емоційний інтелект як чинник формування успішної особистості, його складові та онлайн-діагностика EQ за допомогою теста Гоуфмана.
Успіх учителя визначається успішністю його учнів. Кого, як правило, вважають успішним учнем? У першу чергу, того, хто показує кращі результати в навчанні, перемагає в олімпіадах, бере участь у проектах, має здобутки в Малій академії наук та ін. Такий учень вважається одним з найрозумніших, відповідно, успішним.

Однак, чи можна говорити про те, що у дорослому житті найрозумніші є найуспішнішими? Ймовірно, ні! Мабуть, і серед ваших знайомих є такі, хто маючи виняткові розумові здібності, залишаються невдахами. Чому?

Ймовірніше, успішною можна назвати ту особистість, яка, крім високого рівня інтелектуального розвитку, має додаткові здібності: швидко знаходить спільну мову з оточуючими, легко пристосовується до зміни зовнішніх обставин, уміє контролювати власні емоції, відчувати емоційний стан інших та скеровувати свою поведінку відповідно до цього. Отже, для того, щоб стати успішним, бути лише розумним замало!

Що таке емоційний інтелект: у чому відмінність ЕQ від IQ
Розумна людина – та, яка є інтелектуально розвиненою. Загальновідомо, що рівень інтелектуального розвитку можна визначити кількісно за допомогою спеціального коефіцієнту – IQ. Саме за цим показником тривалий час діагностувала профпридатність потенційних працівників більшість успішних компаній. Однак, з часом виявилось, що цей показник не є визначальним!

За даними численних досліджень, ступінь розумових здібностей людини, який вимірюється тестами на IQ, лише на 20% визначає успішність особистості. При цьому 80% – рівень розвитку емоційного інтелекту (кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта – EQ).

Отже, емоційний інтелект – розуміння власних емоцій та розпізнавання емоційного стану оточуючих. Люди з високим рівнем EQ можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, тому вони легше адаптуються в суспільстві, швидше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.

Як визначити рівень власного емоційного інтелекту
На сьогодні існує низка методик, за допомогою яких можна обчислити EQ. Одна з найбільш популярних – методика Д. Гоуфмана, вона передбачає тестування за 10 питаннями, кожне з яких сформульоване таким чином, що дозволяє діагностувати когнітивні здібності, адаптивність, рівень самооцінки, ініціативність та оптимізм особистості.





Емпатія як складова емоційного інтелекту
Існує декілька підходів до визначення складових емоційного інтелекту. Так, відповідно до теорії Гоулмана, можна виділити такі компоненти.

Самопізнання: здатність ідентифікувати власні емоції та мотивацію при прийнятті рішення, оцінювати власні сильні та слабкі сторони, визначати свої приорітети та життєві цінності.
Саморегуляція: вміння контролювати власні емоції та стримувати імпульси.
Соціальні навички: вміння швидко знаходити спільну мову з оточуючими, легко пристосовуватись до обставин, що змінюються.
Емпатія: здатність розуміти та відчувати емоційні стани інших людей, співпереживати і відповідно до цього скеровувати власну поведінку.
Розвиток емоційного інтелекту в цілому й  емпатії, як однієї з його складових, надзвичайно важливо здійснювати під час навчально-виховного процесу. Це дозволить навчити учнів знаходити спільну мову з однокласниками, розуміти емоції один одного та навчитися співпереживати. Усе це, в свою чергу, убезпечить усіх учасників навчального процесу від однієї з поширених шкільних проблем – булінгу.

середа, 31 жовтня 2018 р.

Як виховати успішних дітей




1. Читайте дитині, читайте з дитиною, слухайте, коли вона читає. Хай вона бачить, що ви читаєте.

2. Навчіть дітей бути незалежними, не робіть все за них. Знайдіть інформацію про те, яких навичок потрібно очікувати від дитини певного віку. (Наприклад, коли вона має вміти зав’язувати шнурки).

3. Нещодавні дослідження (опубліковані виданням Business Insider) свідчать, що найуспішнішими стають люди, яких у дитинстві батьки привчили робити щоденні домашні справи, в яких був розклад. Тож давайте дітям роботу по дому.

4. Встановіть правила і будьте послідовними, дотримуйтесь правил і розпорядку дня для дитини.

5. Будьте авторитетними, а не авторитарними. Не кричіть на дітей, не будьте жорсткими.

6. Слухайте дітей, відкладіть геть свої телефони. Вчіться спілкуватися наживо.

7. Інколи батьки кажуть: “Я говорю зі своєю дитиною”. Але вони говорять до неї, а не з нею. Якщо ви маєте спільну розмову, тоді навчаєте дитину, як спілкуватися із суспільством.

8. Ми говоримо, що діти мають свободу вибору, але вони не народжуються зі здатністю робити хороший вибір. Тому наша відповідальність – навчити цього. Це не означає відкривати шафу і казати: обирай, що одягнути. Адже дитина може взимку обрати футболку. Дайте натомість вибрати серед трьох речей, які підходять до погоди і місця, в яке йде дитина.

9. Якщо дитина не хоче робити вибір, або їй не подобається те, що їй запропонували, ваше завдання – навчити її контролювати емоції. Діти мають розуміти, що емоції, які вони відчувають, – справжні. Ми маємо навчити їх називати “злість”, “радість”, “щастя”, контролювати і розпізнавати в інших. А також розуміти, що вони справжні для іншої людини.

10. Сфокусуйтеся на процесі, а не результаті. Діти потребують простору для помилок, бо навчаються. Вони мають навчитися виправляти помилки й бути відповідальними за свій вибір.

11. Двомовність або знання багатьох мов допоможе дитині в майбутньому, бо їй доведеться працювати з людьми, які не знають її рідної мови.
Лінгвістичні навички включають у себе щось більше, ніж просто володіння мовою. Вивчаючи мову, ви вивчаєте також, ким є люди, які нею говорять, їхню культуру.

12. Не вимагайте від дітей говорити іноземною мовою після першого заняття. Для вільного соціального спілкування потрібно 2-3 роки, а вільне володіння академічною мовою потребує до семи років вивчення. Усе приходить з часом.

13. Заняття музикою допомагає розвивати слухову пам’ять, а отже – полегшує вивчення мов.

14. Не знаю, чому “нудно” стало поганим словом. Нудьгувати – добре, це дає час подумати.

15. Коли діти роблять щось добре – хваліть їх, але не так, щоб вони вважали себе королями та принцесами. Так у них розвинеться здорова самооцінка, і вони знатимуть, коли похвала заслужена, а коли – недоречна.

16. Допомагайте дітям формувати образ здорової людини. Зараз дівчатка думають, що повинні мати ідеальну шкіру, пишні губи, бути дуже худими. Пам’ятайте, що стандарти краси постійно змінюються.

17. Коли ви нарікаєте на школу чи вчителя – знайте, що це вплине на здатність школи навчати вашу дитину.

18. Не забувайте приділяти час собі, щоб дитина бачила, що ви особистість. Не робіть її найважливішою у своєму житті так, щоб у вас не було стосунків з іншими людьми – це вплине на її власну здатність будувати стосунки.

19. Розвивайте в дитині сильне відчуття родини. Запровадьте сімейні ритуали, які робитимете разом. У вас має бути спільний сімейний час – наприклад, обід.

20. Допомагайте дітям зрозуміти їхнє місце у світі – діліться з ними мовою вашої родини, розповідайте родинну історію чи спогади.

понеділок, 29 жовтня 2018 р.

ПРОТИДІЄМО БУЛІНГУ: ЧОГО НЕ ТРЕБА РОБИТИ ВЧИТЕЛЮ


1. Стояти осторонь
Чекати і сподіватися, що проблема вирішиться сама собою – марно. Нічого не вирішиться, стане тільки гірше. Якщо ви бачите, що дитину ображають інші діти (а батьки цих дітей і поготів!), обов’язково втручайтеся. Це саме той випадок, коли краще зробити хоч щось, ніж нічого не робити.
2. Не цікавитися життям своїх учнів та учениць
Так, головну роль у вихованні дитини відіграють її батьки, але й у школі вона проводить багато часу, а отже, вчительство не може лишитися осторонь. Необхідно з самого початку вибудовувати довірливі стосунки у класі, діти мають знати, що вони вам можуть довіряти, що ви не промовчите та захистите їх.
3. Забувати про шкільні правила та законодавство
Чи мають право батьки приносити до школи торти та інше частування, а потім влаштовувати у класі свята? Звісно, що ні. Та й хто потім відповідатиме за отруєння чи алергічні реакції у дітей? Якщо ж виникають ситуації, подібні харківській, то варто зауважити, що їх можна кваліфікувати як дискримінацію, а це вже зовсім інший рівень відповідальності.
4. Не давати дитині порад
Найгірше, що можна сказати учням та ученицям – це «Не звертай уваги». Відсутність реакції з боку жертви булінгу не зупиніть булера. Навпаки, агресор побачить, що реакції немає, а отже можна і далі робити, що заманеться.
Психологи радять спочатку спробувати зупинити булера за допомогою вербальних засобів. Так, у випадку спроби агресії жертва має спочатку сказати: «Ти поводиш себе агресивно», а потім запитати: «Ти що, злий?» або «У тебе сьогодні поганий настрій?», потім варто продемонструвати, що ви розумієте, чому кривдник поводить себе саме так, і запитати: «Ти хочеш видатися крутим Ти хочеш мене образити?». Такі слова змусять  кривдника розгубитися, і саме у цей момент необхідно розказати йому про власні почуття: «Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні/чіпають мої речі/намагаються спровокувати на бійку» тощо. Насамкінець варто навести аргументи: «Твоя поведінка суперечить правилам класу!».

Розкажіть, що говорити все це варто впевненим тоном, при цьому краще втриматися та не плакати, адже саме такої емоційної реакції і прагне булер.

5. Замовчувати справу
Так, ніхто не хоче, аби його клас чи школа «прославилися» через булінг. Але, приховавши такі факти, ви ризикуєте ще більше – якщо ситуація погіршиться, про неї все одно рано чи пізно дізнаються, тільки наслідки будуть набагато неприємнішими. Говорить із булерами, викликайте їхніх батьків, повідомте адміністрації, зверніться до психолога, а якщо потрібно – і до вищих інстанцій.
6. Вважати, що одна виховна бесіда вирішить проблему
Ні, одна бесіда з булером та жертвою нічого не вирішує. Булінг – невипадкове явище, він пов’язаний з якостями особистості кривдника, який прагне встановити свою владу над іншими. Така людина робить все доволі виважено та холоднокровно, а отже і заходи щодо неї мають бути іншими. Саме тому булінг є викликом усій школі як організації, такі випадки вимагають системних рішень на рівні адміністрації, зміни самої організаційної структури.
7. Думати, що ви поганий вчитель
Коли у класі трапляються випадки булінгу, то дехто з вчителів та вчительок починає звинувачувати у цьому себе: «Якщо в мене це сталося, то я погано виховую дітей». Насправді булінг може трапитися у будь-якому класі й у будь-якого вчителя. Ви в цьому не винні. Так і само боротися одному теж не варто. Цькування можна перемогти тільки тоді, коли весь шкільний колектив об’єднується проти цього. Тільки системні та злагоджені дії допоможуть викорінити це явище.

Але головне: не можна дозволяти батькам робити все, що їм заманеться, а тим більше – ображати іншу дитину, яка, поки знаходиться у школі, перебуває у зоні відповідальності вчительки чи вчителя.

середа, 24 жовтня 2018 р.

Як виховати дитину, щоб не було потреби на неї кричати: 7 простих правил




Домашнє виховання — це індивідуальний підхід кожного з батьків до своєї дитини. Більшість застосовує ті правила, якими користувалися минулі покоління.

На жаль, крики, залякування і тілесні покарання ведуть до незворотних наслідків в психіці чада. Але як не зірватися, коли дитя поводиться по-хамськи, сперечається і грубіянить? Здається, неможливо. Тому постарайтеся виховати дитину так, щоб у вас не було потреби на неї зриватися. При правильному підході вона не просто подасть вам склянку води в старості, а зробить щось більше …

1. Не кричіть на дитину

«Кращий спосіб зробити дитину хорошою — зробити її щасливою» , — говорив Антуан де Сент-Екзюпері. Малюк, на якого постійно лаються батьки, відчуває себе нелюбом. Ви вихлюпуєте на нього негатив, який він згодом спроектує на вас. Або ж, навпаки, через лайку вона стане «слухняною тихонею», яка перетвориться в безвольного підлітка. Тому, якщо ви не хочете такого розвитку подій, навчіться розмовляти спокійно. У підсумку ви помітите, як змінюється поведінка дитини.

Якщо вам складно стримувати себе, розберіться, чому ви роздратовані і кричите. Можливо, це погана успішність в школі або відмова їсти кашу? Тому наступного разу морально підготуйте себе до такої ситуації і сплануйте розмову. А ще зверніть увагу на причини, подивившись в корінь проблеми. Двійка з математики — зменшіть навантаження з інших предметів і займіться нею. Не їсть кашу — а ви самі її пробували? Якщо так, тоді приготуйте страву за новим рецептом. Гречка, яка приправлена ​​тільки сіллю і маслом, — не найкращий варіант для сучасної дитини. Є стільки цікавих ідей.





2. Хваліть дитину

Психологи кажуть, що дитину треба хвалити частіше, ніж лаяти. На жаль, привід буває складно знайти. Але ви спробуйте. Уявіть картину. Ви приходите з зборів, сина вдома немає, постіль не застелена, уроки не зроблені, а він гуляє. Тут він з’являється і чекає, що ви знову почнете на нього кричати. А ви скажіть щось приємне, похваліть за успіхи в географії. Загалом, знайдіть за що. Потім попросіть сісти за уроки, тепер він зробить це без лайки. Ось і відпав привід кричати. Не бійтеся хвалити дитину, але і не потурайте її капризам.

3. Не завищувати вимоги

Не варто очікувати від дитини занадто багато чого. Можливо, вона не сильна в математиці, зате відмінно малює і пише вірші. Знайдіть те, що у неї виходить найкраще, потім це розвивайте. Не треба кричати, якщо вона вчиться погано, можливо, вона виросте геніальним художником. Розслабтеся і не змушуйте її стрибати вище голови.

4. Станьте прикладом для наслідування

Діти все повторюють за своїми батьками. Коли ви не караєте чадо, а показуєте йому на своєму прикладі, як долати труднощі, ви виховуєте цілеспрямовану дитини. Малюки, у яких авторитетні батьки, виростають більш впевненими в собі, допитливими і відкритими.



5. Подружись з дитиною

Дружба з дитиною — це значить, що вона повинен знати, що в будь-яку секунду зможе до вас звернутися. В результаті від спілкування вона отримає допомогу і пораду, а не осуд. Коли ви будете перебувати в досить близьких стосунках, вам самим не захочеться на неї підвищувати голос.

6. Присвячуйте їй свій час

Хоча б 15 хвилин в день приділяйте увагу дитині. У ці моменти робіть саме те, що малюк сам хоче. Почитайте книгу, подивіться його улюблений мультфільм 15 разів або просто попийте чай і поговоріть. Якщо йому не буде вистачати уваги, він почне шукати її в інших людях і компаніях. На жаль, не завжди позитивних.

7. Полюбіть себе

Якщо ви самі по собі гармонійні, то не захочете зриватися на дітях. Часто батьки кричать через те, що втомилися і їм не вистачає часу. Вирішіть спочатку свої проблеми, а потім прийміть виховувати дитину. Якщо батько щасливий, він не буде кричати.



Потрібно не тільки вчитися не кричати на дитину, але і викорінити причину гніву. Виховуйте себе, зрозумійте, чому деякі події відбуваються в житті, і вже тоді підвищувати голос на малюка у вас не буде бажання і приводу.

Як «метод черепашки» допоможе вчителю опанувати новітні технології



Сучасний вчитель щодня стикається з новими викликами, які приносять технології. Застарілий підхід до освіти може вповільнювати навчання, але є способи, за допомогою яких можна зробити роботу простішою та ефективнішою вже завтра. Почніть із себе, щоб їх опанувати. Вікі Девіс розповідає, що зробити для знищення неефективних шаблонів мислення.

Довідка

Вікі Девіс — вчителька із США та популярна блогерка на тему освіти, авторка книжок і лідерка в галузі технологій та інновацій. Вона виступає в Google та Microsoft з лекціями про використання новітніх технологій у школах, а її блог Coolcatteacher входить у ТОП-50 світових блогів про освіту.

Завдяки її книгам «Reinventing Writing» і «Flattening Classrooms, Engaging Minds» вчителі зможуть відкрити світ технологій для своїх учнів. А кожен, хто підписується на розсилку Вікі, матиме змогу завантажити її безкоштовну електронну книгу «10 Habits of Bloggers that Win».

— Вчителю може здаватися, що інновації важко впроваджувати в робочий процес, адже ти й так перевантажений поточною роботою. Та, може, є приємний спосіб втілити це в життя? — усміхається Вікі Девіс. — Мій досвід в учительстві — 16 років, увесь цей час я викладаю. А ще як блогер мандрую світом. Ось мої правила й маленькі поради, користуйтесь із задоволенням.

Обирайте «метод черепашки» і «велику трійцю цілей»
Хочете зробити щось дуже класне й креативне для своїх учнів? Робіть! Але поступово. Технології, які ви збираєтеся використовувати в класі, залежать від цілей, які переслідуєте. І ось мій секрет: треба впроваджувати всі інновації крок за кроком, потихеньку. Дотримання цього правила дало мені змогу так далеко зайти. А зайшла я далеко — у 2017 році мене назвали найвпливовішим освітнім блогером у Twitter у всьому світі.

Отож, між заняттями в мене було тільки 15 хвилин для себе. І я вирішила: знаходитиму два дні на тиждень, коли буду вчити щось нове й розповідати своїм учням. Називаю цей шлях «методом черепашки» — іти вперед, хоч і дуже повільно. А якщо ви оберете шлях «зайця» і впроваджуватиме багато інновацій у навчальний процес за короткий проміжок часу, то швидко познайомитеся з вигоранням. Тож краще бути повільною, але мудрою черепашкою.


Як штучний інтелект уже давно вирішує за нас

А ще я щиро переконана, що викладачу треба виділити дві години на день для особистісного розвитку. Напишіть цілі, яких хочете досягти, і щодня робіть щось невелике для їх досягнення. Особисто я використовую «метод трьох цілей». Прошу вас, не пишіть собі в тижневику список з 50 цілей! Озвучте лише три. Називаю це «велика трійця». У мене, наприклад, завжди є якась трійця вчительських цілей. Навіть коли хочете вирішити якусь життєву проблему, обирайте рівно три підходи, які допоможуть це зробити.

Перш ніж навчати — встановіть стосунки довіри
Вчитель ХХІ століття має прагнути виконати установку «вибудувати позитивні відносини з учнями». Соціальна взаємодія — потужний фактор, який впливає на процес навчання. Це може здатись неймовірним, але численні дослідження свідчать, що соціальна взаємодія з учнями важливіша, аніж академічна. Діти пручатимуться шкільним правилам та активностям і не хотітимуть вчитися в людей, до яких не відчувають симпатії, яких бояться чи не поважають.

А порада директорам шкіл така: знайдіть у вашому колективі людину, яка стане лідером з інновацій, та «заразіть» її допитливістю. Кажіть: «Я не знаю, як досягти ось такого результату. Допоможіть мені!» Дайте вашим викладачам бачення того, що треба досягти, а вони мають вирішити, як це зробити. Результат вас здивує.

Зробіть так, щоб ваші учні полюбили співпрацю
Дослідження доводять: найбільш високооплачувана робота — у сегменті, де працівник має проявити креативність. Тестування, яке нині популярне в усіх школах світу, може навчити добре складати тести, але аж ніяк не ефективно вирішувати проблеми. Як із цим впоратися?

Це своєрідний виклик у бік технологій від живої людини, адже людство прагне все автоматизувати, забуваючи, що машини не володіють мистецтвом soft skills.


ТОП-5 інновацій, до яких варто підготуватися вже сьогодні

Я помічаю, що коли об’єдную дітей у групи та обираю серед них проджект-менеджера, то вже через кілька днів виявляються учні, які просять працювати поодинці.

Таким кажу: ви вже не можете бути найкращими, якщо не бажаєте навчитися працювати з людьми, а у вашому житті буде дуже багато людей. Бути «милим відмінником» — не значить бути по-справжньому хорошим учнем. З’являться на горизонті трієчники, які володіють мистецтвом співпраці та побудують лабораторії за 10 мільйонів доларів. Тому будьте допитливими до інших людей вже зараз.

Створіть персональну «раду мудреців»
Знайдіть блоги людей, чиї думки поділяєте, хто вас надихає і в кого вам хотілося би вчитися певних речей. Це й буде ваше «коло мудреців». Ви можете цього не помічати, але з часом ви стаєте схожими на людей, з якими спілкуєтесь! Не бійтесь комунікувати з тими, хто вас надихає, у соцмережах — мій досвід показує, що багато з них дадуть відповідь і стануть добрими знайомими.

І тримайте в думці, що й ви для когось можете бути джерелом натхнення — тож слідкуйте, щоб не стати токсичним у спілкуванні, навіть якщо ви дуже зморені й заклопотані.

Створіть з дітьми фан-сторінки історичних фігур і… хімічних елементів
Розповім для любих вчителів невеличкий приклад використання новітніх технологій, що розпалять учнівський азарт. Запропонуйте дітям самостійно дослідити шлях видатних історичних постатей, які приваблюють їх найбільше, та створити імпровізовану фан-сторінку зіркової постаті.


8 інтерактивних сучасних ігор, які пожвавлять урок

У процесі створення інфографіки та розповіді для класу ваші підопічні мають відібрати найяскравіші факти, запам’ятати дати, дізнатись особливості характеру, які допомагають видатним людям стати такими.

Ще одна знахідка-цікавинка — створення фан-сторінки хімічних елементів. Це має бути пошук та візуалізація видатних якостей того чи того елемента періодичної таблиці. У кінці циклу занять у вашого класу збереться неймовірна таблиця «героїчних» хімічних елементів.

Маленький секрет успіху для вчительського блогу
Я почала вести блоги в 2005 році тільки тому, що хотіла навчити своїх дітей записувати блоги! Уже через рік мій блог читали тисячі людей, а цього року кількість підписників сягнула 100 тисяч. Мій секрет? Нічого незвичного: максимально корисний контент. Якщо відчуваєте в собі сили заснувати свій блог, перше правило — не пишіть у стилі докторської дисертації. Стиль подання має бути зрозумілий навіть п’ятикласнику. До того ж Google із часом штрафуватиме вас, якщо писатимете надто складно. Якщо хочете, щоб ваш блог з’являвся на перших сторінках у пошуку — пишіть просто.

Як запобігти булінгу


Як запобігти булінгу? Поради та вправи для розвитку емпатії

Аналіз причин агресивної поведінки у суспільстві; поради, ігри та вправи для розвитку емпатії, які можна використати, щоб запобігти проявам агресії та цькування.
Насміхатися, демонструвати свою зверхність, ігнорувати, принижувати... Погодьтесь, таке ставлення як у дитячо-підлітковому, так і в дорослому товаристві, на жаль, не рідкість.

Булінг і мобінг – поняття, які позначають психологічне насильство серед підлітків чи дорослих, – є не тільки у всіх на вустах. З проявами такого ставлення, ймовірно, стикався кожен. Що є причинами виникнення агресивної поведінки, чому це настільки поширено?

Останнім часом багато говорять про те, як подолати булінг у сучасній школі. А чи існують способи попередження цього явища, які дозволять викорінити першопричину, а не боротися із наслідками?

Що змушує людину стати агресором і кривдником?
Чому людина проявляє байдужість до оточуючуих? Чому демонструє нетерпимість і агресію? Ці емоції не існують відокремлено, вони обов'язково обумовлені певними причинами.

Швидше за все, більшість пам'ятає класичний малюнок з підручника біології про чоловіка і капелюх. І пояснення – реакція залежить від темпераменту людини.



Візуалізація типів темпераменту

Однак не тільки. Чи звертали ви увагу на те, як на одну і ту ж ситуацію реагує людина, перебуваючи в різних емоційних станах? А чи бачили ви тих, хто, відчуваючи себе задоволеним чи щасливим, кривдив би інших? Ймовірно, ні!

Тож поведінка кривдника обумовлена певними психологічними причинами. Наприклад:

негативний досвід – доводилося бути жертвою цькування, тому пережитий страх, відчуття беззахисності не дозволяє особистості бути собою, а вимагає наслідування певного обраного «безпечного» образу;
непорозуміння з іншими – з певних причин не вдається знайти спільну мову з оточуючими, а демонстративна поведінка – це виклик або спосіб привернути до себе додаткову увагу всіма можливими способами;
власні комплекси – низька самооцінка через несприйняття власної зовнішності чи заздрощі до інших через недооцінку своїх умінь тощо.
Отже, щоб викорінити прояви агресії один до одного як у дорослому, так і дитячо-підлітковому середовищі, потрібно навчитися, перш за все, розуміти емоції інших, ставити себе на їхнє місце із запитанням: «А що він/вона відчуває зараз?». Це вміння називають емпатією.


Скрайбінг «Революція людських відносин | Емпатія» (перегляд можливий із субтитрами будь-якою зручною для вас мовою)

Що таке емпатія і чому це важливо
Емпатія (з грец. empathia – співпереживання) – це здатність розуміти та відчувати емоційні стани іншої людини, бачити світ «її очима» і скеровувати власну поведінку відповідно до цього.


Мультфільм «Емпатія» (перегляд можливий із субтитрами будь-якою зручною для вас мовою)

Чому це важливо? Незалежно від характеру та уподобань, кожен прагне відчувати свою приналежність до чогось більшого, ніж він є сам – до певної групи чи спільноти, яку щось єднає. Відповідно, кожен потребує розуміння та підтримки інших.

Пам'ятаєте фільм режисера Станіслава Ростоцького «Доживемо до понеділка»? Одна з ключових фраз із фільму: «Щастя  – це коли тебе розуміють!». Тому в глобальному сенсі можна говорити про те, що, розвиваючи емпатію у своїх учнів, ми допомагаємо їм навчитися швидко знаходити спільну мову з оточуючими. А там, де панує порозуміння і взаємоповага, немає місця цькуванню!

Вправи та ігри для розвитку емпатії
Як стверджують результати досліджень, 98% людей мають вроджені задатки до емпатії. Тому ці здібності можна розвивати. Пропонуємо кілька цікавих творчих вправ та ігор.

Вправа «Що  трапилось з  героєм?»

Принцип виконання: Перегляньте разом з учнями світлини людей, які переживають певні емоції, та обговоріть, що могло їх викликати, поставивши запитання, наприклад: «Як  ви думаєте, що відчуває в цей момент людина, яка зображена на світлині?», «Про що «говорить» обличчя та пози персонажа (його руки, плечі, вираз обличчя тощо)».

Запропонуйте школярам  скласти розповідь про  події, що викликали зображену ситуацію.



Емпатія = співпереживання

Вправа «Як вчинити»

Заздалегідь підготуйте декілька сюжетних зображень конфліктного змісту. Наприклад:

Усі  навколо працюють, а одна дитина сидить без діла.
Діти  граються, а одна дитина стоїть осторонь з похмурим обличчям.
Хтось плаче, а поряд однолітки сміються.
Принцип виконання: Розкладіть картки на столі зображенням униз. Запропонуйте учням узяти будь-яку картку навмання, описати подію, яку відтворено на малюнку, та запропонувати свій вихід із конфліктної ситуації.

Така вправа вчить школярів бути більш спостережливими, уважними та піклуватись про інших.

Вправа «Знайди причину»

Принцип виконання: Під час класної години перегляньте з учнями фільм або мультфільм, персонажі якого конфліктують або кривдять одне одного,  запропонуйте разом поміркувати та обговорити, чому таке відбувається.

Для школярів молодших класів можна використати історію однієї з казок, наприклад, «Попелюшка». Після перегляду організуйте обговорення, запропонуйте школярам разом висловити свої припущення, чому саме зведені сестри знущаються над Попелюшкою.

Вправа-гра «Уяви себе на місці...»

Для цієї ігрової вправи знадобляться картки з назвами явищ природи і різноманітних предметів. Наприклад: веселка, промінь, бур'ян, стіл, річка тощо.

Картки роздаються у довільному порядку. Головна умова – ніхто в групі не повинен бачити, кому які картки дісталися.

Принцип виконання: Завдання кожного учасника – вигадати невеличку емоційну розповідь від імені предмета (явища), передавши найбільш точно певні особливості, притаманні явищу чи предмету, не називаючи його. Інші учасники повинні відгадати, про що саме йдеться.

Формат розповіді може бути таким: «Я сумний (щасливий), коли …», «Я відчуваю особливе натхнення тоді...».

Переможець гри – той, кому вдасться найбільш точно і водночас завуальовано розповісти про свого персонажа.

Цю вправу краще проводити зі старшокласниками. Вона розвиває творче мислення, дозволяє учням «вживатися» в ролі інших та навчитися аналізувати різні емоційні стани.


The Importance of Empathy (перегляд можливий із субтитрами будь-якою зручною для вас мовою)

Гра «Відгадай емоцію»

Перш ніж проводити цю гру, необхідно підготувати маленькі шматочки аркушів, де попередньо написати назву емоцій, які треба буде відтворити окремим гравцям.

Хід гри: Обирається ведучий, він виходить із кабінету. У цей час учитель пропонує учням обрати будь-який аркушик з емоцією, яку в подальшому доведеться зобразити жестами і мімікою.

Після того, як ведучий повертається до кабінету, всі приймають пози і вираз обличчя у відповідності з обраним кожним членом групи емоційним станом. Ведучий має відгадати, яку саме емоцію виражає кожен з гравців. Той, чию пантоніму не відгадали, стає ведучим.

Навчіть своїх учнів дивитися на світ очима інших! Це допоможе їм швидко знаходити спільну мову з оточуючими, цінувати спілкування та відчувати себе щасливішими!

7 ознак того, що ви – чудовий учитель



Усі вчителі прекрасні! І ми доведемо це.
Ми впевнені, що кожен учитель – майстер своєї справи, тому заслуговує на найвищу оцінку з боку школярів, батьків та адміністрації. Але навіть найкращі іноді починають сумніватися у власних силах та замислюватися над тим, чи правильно вони поводяться з учнями. Але, швидше за все, ці хвилювання не мають вагомих підстав, а щоб ви остаточно у цьому впевнились, пропонуємо вам напередодні Дня вчителя переконатися у тому, що ви крутий педагог. Ці ознаки точно є у вас!

1. Ваші учні не приховують своїх емоцій


Звісно, ніхто не хоче бачити своїх учнів сумними чи роздратованими, але якщо вони не бояться продемонструвати вчителю власні емоції, бути відвертими, то це добрий знак. Це означає, що вас сприймають як старшого товариша, а не як сторонню людину.

2. Ви допомагаєте учням ставати кращими


Заохочуючи дітей до розвитку їхніх талантів та інтересів, ви вчите їх наполегливості та допомагаєте досягати мрій. Ви навчаєте школярів бути добрими, співчутливими, здатними допомогти. Ви робите все правильно, будьте певні, учні ще довго будуть згадувати вас з теплотою!

3. Учні можуть звернутися до вас зі своєю проблемою


Будьмо чесними: далеко не кожна дитина може розповісти навіть власним батькам про свої проблеми чи провину. Не завжди така поведінка є ознакою проблем у родині, інколи діти самі себе «накручують», але знайти людину, яка їх розуміє та не буде даремно засуджувати, все одно важливо. І краще, якщо це буде вчитель.

4. Учні не бояться вашої реакції


Чому навіть у критичних ситуаціях школярі так часто вперто мовчать, нічого не розповідають? Тому що впевнені, що їх будуть сварити! Звісно, якщо діти неправі, їм необхідно це пояснити, але спокійно та виважено.

5. Учні знають, що ви їх розумієте


Діти бувають різні, але вчитель, який розуміє кожного та не вішає на учнів ярликів, на кшталт «бешкетник», «невиправний двієчник», «жадібний», завжди користуватиметься повагою учнівства.

6. Ви не боїтеся визнавати власні помилки


Ми всі помиляємося, але далеко не кожен визнає свої помилки. Особливо важко сказати про свою неправоту дорослій людини, особливо якщо це стосується дітей. А от якщо ви чесні, відкриті та здатні визнати, що були неправі, то любов учнів гарантована!

7. Ви хвилюєтеся за безпеку учнів


Гарний вчитель не просто побудує довірливі стосунки з учнями, він ще й спрямує їхню енергію у позитивне русло та встановить певні обмеження, що принесе тільки користь. Адже всім нам відомо, що повна відсутність кордонів ні до чого хорошого не призводить, але обмежувати при цьому треба не суворо, а м’яко. Це тонка межа, балансувати на якій може лише досвідчений педагог.

Чудового Дня вчителя всім!

6 вправ-тренінгів для вдалого проведення батьківських зборів




Цікаві та прості вправи, які допоможуть вам весело та з користю провести батьківські збори.
Давайте чесно, хтось із класних керівників у захваті від переспективи проводити батьківські збори? Чи, може, хтось чекає на них з великим нетерпінням? Мабуть, таких вчителів буде не так багато, а все тому, що у більшості випадків батьківські збори є нецікавими та нудними, присвяченими лише оцінкам, поведінці учнів тощо. Але збори можна зробити цікавими і корисними як для батьків, так і в перспективі – для ваших учнів. Зробити це можна за допомогою спеціальних тренінгів, спрямованих на покращення розуміння батьками власних дітей.

Вправа 1. Коло емоцій
Мета: Налаштувати на роботу, підняти настрій, допомогти розслабитися.

Час: 5 хвилин.

Хід вправи: Батьки сідають у коло, а потім кожен по черзі (почати може класний керівник) за допомогою лише однієї міміки передає якусь емоцію, а всі по черзі намагаються її повторити. Вправа закінчується, коли всі учасники передадуть свою емоцію.

Після того, як вправа завершиться, запитайте у батьків, чи легко було відтворити емоцію, яку їм передала інша людина, та що вони при цьому відчували. І які емоції передавати простіше та приємніше – позитивні чи негативні?

Вправа 2. Продовж речення
Мета: Позитивно налаштувати учасників до теми зборів.

Час: 5-7 хвилин.

Хід вправи: Спочатку можна запитати, чи завжди батькам вдається без проблем знайти спільну мову зі своїми дітьми. Потім класний керівник задає тему, формулюючи речення, яке батьки мають продовжити. Наприклад: «Щоб краще розуміти свою дитину, я...» – і кожен з присутніх по черзі у кількох словах розповідає свій рецепт вдалого спілкування з дитиною.

Вправа 3. Дати оцінку
Мета: Навчити правильно спілкуватися з дітьми, виявити помилки та недоліки, проаналізувати їх.

Час: 10 хвилин.

Хід вправи: Батьків треба об’єднати у декілька груп залежності від кількості учасників зборів. Задається проблемна ситуація: наприклад, треба уявити, що дитина прийшла після занять у музичному гуртку та сказала, що більше не хоче туди ходити, а мріє навчитися малювати. Як реагувати? Кожна група отримує завдання:

1-ша група: Ви погоджуєтеся з рішенням дитини. Як саме ви виражатимете згоду, що ви говоритимете, яким тоном? Складіть список фраз та слів, якими користуватиметеся.

2-га група: Ви проти такого рішення. Як саме ви висловите свою незгоду, що ви говоритимете та у якому тоні? Складіть список фраз та слів, якими будете користуватися.

3-тя група: Ви впевнені, що такі ситуації варто вирішувати дипломатично, тому вирішуєте, що краще дати чітку оцінку діям дитини, так вона зрозуміє, що краще. Як саме ви дасте цю неупереджену оцінку, що ви говоритимете та у якому тоні? Складіть список фраз та слів, які використовуватимете.

Кожна група має по черзі продемонструвати результати своєї роботи. Потім усі разом аналізують результати та визначають, як все ж таки краще спілкуватися.

Вправа 4. Мої відчуття
Мета: Дати зрозуміти, що кожна людина, особливо діти, заслуговують на увагу до своїх досягнень та позитивну оцінку.

Час: 10 хвилин.

Хід вправи: Вправа сформована у вигляді короткого бліц-опитування. Класний керівник ставить питання та рандомно обирає когось з батьків, хто буде давати відповідь. Питання можуть бути такими:

Чи подобається вам чути похвалу від інших?
Що саме відчуваєте, коли вас хвалять?
Чи хвалите ви самі себе? Як часто?
Як часто ви хвалите інших людей?
За що можна їх похвалити?
А як часто та за що ви хвалите свою дитину?
Як вона на це реагує?
Після того, як усі відповіді будуть отримані, класний керівник може запитати в учасників, чи є у них досягнення (великі чи скромні – не має значення), або справи, якими можна пишатися, чи люди, яким вони допомогли. А потім в якості рефлексії попросіть батьків подумати над тим, щоб змінилося, якби їхні досягнення/справи/допомога не були б оцінені. Щоб вони відчували?

Вправа 5. Вішаємо ярлики
Мета: Показати, наскільки шкідливим є навішування ярликів на дітей.

Час: 10-15 хвилин.

Хід вправи: Класний керівник об’єднує батьків у групи по-двоє/по-троє. Кожному з групи видають та прикріплюють бейджик з певним написом, наприклад: «Розмовляй зі мною так, ніби я не здатен щось розуміти», «Будь привітним», «Будь непривітним», «Кажи, що я нічого не вмію і ні на що не здатен», «Підбадьор мене» тощо. При цьому прикріпити бейджик треба так, щоб учасник не бачив, що саме на ньому написано, а отже, не знав, як з ним розмовлятимуть.

А щоб вправа стала цікавішою, учасникам групи треба дати спільне завдання, наприклад, намалювати картину. При цьому під час роботи вони мають спілкуватися один з одним так, як написано на бейджиках. Коли картина буде намальована, класний керівник має запитати: «Чи подобається вам таке спілкування, коли до вас звертаються таким чином?»

Вправа 6. Хвалимо правильно
Мета: Навчитися правильно висловлювати власні емоції та хвалити дітей.

Час: 15 хвилин.

Хід вправи: Хвалити дітей треба правильно, а навчитися цьому зовсім не складно. Саме для цього існує мистецтво якісної похвали. Така похвала складається з трьох частин:

Опис того, що ви бачите.
Опис того, що ви відчуваєте.
Узагальнення (має продемонструвати дитині її сильні сторони).
Потім класний керівник знову об’єднує учасників у групи по двоє-троє осіб і озвучує проблемну ситуацію. Уявіть, що ваша дитина вперше сама зробила всі уроки/приготувала вечерю/склала іспити на відмінно. Похваліть її саме за цією схемою. А потім подумайте: чи складно це було зробити? А що ви при цьому відчуваєте?

Такі прості на перший погляд вправи допоможуть батькам краще зрозуміти дітей, а як наслідок – покращити стосунки не тільки у родині, а й у класі. Спробуйте!

вівторок, 23 жовтня 2018 р.

Будь-яка дитина є такою, якою виховали її батьки


Кожному з батьків необхідно знати одну важливу річ … Будь-яка дитина є такою, якою її виховали її ж батьки. І якщо наше чадо робить щось не так, як хотілося б, то батькам необхідно сісти і добре подумати, що вони робили не так і як це можна виправити. Їм виправити, батькам.

«… я зрозуміла, що люди в Інтернеті набагато тупіші та більш відразні, ніж моя дочка. Це плюс».
З відповіді мами 11-річної дівчинки на коментар в ФБ

Перекладаємо на українську мову: «Моя дочка тупа і відразна. Слава Богу, є люди набагато тупіші та більш відразні».

Матусі, я вас всіх люблю, але дітей шкода.

Знаєте, чого ніяк не хочуть розуміти 99% батьків, які приходять до мене на консультації? Що дитина у них вийшла такою, якою вони, батьки, її виховали. Що всі комплекси, недоліки, всі «він нічого не хоче», «вона зовсім знахабніла», «він мене має за порожнє місце» – це результат їх батьківського піклування. Якщо тільки дитина не з’явилася в родині в свої 14 років.

Так ось. Заявляю впевнено і офіційно: дитина – така, якою ми її виховали.



Розмови про вплив поганої компанії, Інтернету, шкільних вчителів, обставин, неправильної генетики – це лише спроби зняти з себе відповідальність і знайти винних у власних помилках.

Так, погана компанія запропонує ВАШІЙ дитині наркотики, візьме з собою на пограбування кіоску і розповість, звідки беруться діти. Так, Інтернет розкаже ще й про те, як саме зачати цих дітей, покаже тупі іграшки і запропонує ВАШІЙ дитині кілька безболісних способів самогубства.

Так, шкільні вчителі не особливо хвилюються через те, щоб ВАША дитина отримала якісну освіту. Так, держава сьогодні анітрохи не переживає, скільки ви працюєте, щоб нагодувати ВАШУ дитину. Так, прадід чоловіка був бандитом з великої літери, а у ВАШОЇ дитини такий самий колір очей …

ЧИТАЙТЕ:  Ця пара заснула назавжди, проживши в шлюбі 77 років
Побачили ключове слово? Тому що при правильному підході всі ці фактори не будуть мати ніякого впливу.

А тепер давайте поміркуємо. Помилки робили ми. Удобрювали рослину ми. Забували поливати і протирати листочки теж ми. Ми переклали її з підвіконня на книжкову полицю – ну і що, що світла не вистачає, головне – так красивіше і НАМ зручніше. Дозволили кішці ходити під неї в туалет. Під час веселих свят кидали в квітковий горщик недопалки і кісточки від курки. Рослина зів‘яла, припинила рости і з горщика погано пахне. Хто винен? Рослина?

Змушувати того, хто молодший і слабший, розплачуватися за помилки того, хто старший і сильніший – підло. Карати за те, чого самі не змогли сформувати – підло. Вішати ярлики, особливо прилюдно – підло.
Нецензурна лайка в обличчя матері – це крик про допомогу.

Аня дуже заважає своїй мамі. Тому що мама хоче вийти заміж, а Аня не подобається її обранцеві. Якщо чесно – є за що. Аня в свої 14 років вже добре знайома з алкоголем, відмовляється прибирати у своїй кімнаті, ночами сидить за комп’ютером і пащекує до мами з вітчимом такими словечками, яким позаздрив би боцман зі сорокарічним стажем. У Ані не складаються стосунки з класом, у неї немає подруг. Минулого року вона повернулася зі школи з виголенею скронею і малиновим волоссям.

Аня заплакала під час нашої розмови, коли ми торкнулися ночей «ВКонтакті». «А що мені ще робити вночі?! – кричала Аня. – Мені страшно! Мені треба, щоб хтось зі мною розмовляв! Я боюся залишатися сама, а вона з 8-ми років залишає мене ночами, тому що йде грати в більярд! А тепер до свого чолов’яги їде! »

ЧИТАЙТЕ:  Меган Фокс підкорила мережу знімками своїх дітей: моделі з пелюшок!
Мене зовсім не дивує, що місяць тому Аню п’яну привели додому люди, які не пройшли повз дівча, що сиділо на лавочці.

Тому що і малинове волосся, і алкогольні коктейлі, і нецензурна лайка в обличчя матері – це крик про допомогу.

Але мама Ані щиро впевнена, що їй просто не пощастило з дочкою. Мама вважає, що 6 переїздів з міста в місто і п’ять шкіл за сім шкільних років не повинні були вплинути на нормальну дитину. Що 14-річна дівчинка повинна зрозуміти, що мама ще молода і хоче влаштувати своє життя – вийти заміж і народити малюка. З яким їй, звичайно, обов’язково пощастить… У відповідь на моє запитання про більярд вона, з інтонаціями повної впевненості в своїй правоті, сказала: «Я йду вночі, а вночі діти повинні спати!»
Мама каже, що я нечупара? Гаразд, я нею буду.

Як часто чую я від батьків претензії до дітей! І як не часто бачу розуміння того, що власні помилки необхідно виправляти самим. Вазон, який гине в горщику, можна врятувати. Змінити землю. Перекласти його туди, де йому буде вистачати світла і повітря. Поливати за графіком. Обережно відламати відмерлі листочки. Підживлювати. Не пускати до кімнати кішку … А якщо цього не робити, то краще буде пересадити його, наприклад, до лісу.

Але тоді вже не розраховуйте, що він буде тішити своїми барвами і запахами, весняним пробудженням і ошатною зеленню посеред зими. Або найняти садівника за великі гроші, нехай доглядає. Але тоді погоджуватися з тим, що перший пелюстки побачить садівник, а не господар. А з недопалками і кішкою він – так, не тішить, а заважає і дратує.

ЧИТАЙТЕ:  Ось чому я в фітнес зал більше ні ногою ... і не вмовляйте!
Якщо людині постійно говорити про те, що вона – свиня, вона рано чи пізно почне хрюкати. Якщо вважати, що дочка в 11 років тупа і огидна, вона обов’язково такою стане.

Багато хто, напевно, не повірять, але всі наші діти насправді дуже слухняні. Мама каже, що я нечупара? Гаразд, буду нечупарою. Тато вважає мене занудою і скиглійкою? Піду поплачу! Прислухайтеся до себе. Почуйте, що і як ви говорите дитині. Уявіть себе на її місці. Спробуйте відчути, що відчуває вона!
Вчинок можна виправити, а людина не може стати іншою.

Кілька років тому мені довелося відмовитися від послуг доглядальниці після того, як я почула її розмову з моїм трирічним сином: «Ти поганий хлопчик! Хороші хлопчики так не роблять!» Вона не розуміла головного: мій син – добрий. Так, він зробив негарний вчинок. Але він виправиться, саме тому, що він хороший!

Батькам треба взяти за правило одну дуже просту річ: ми засуджуємо не дитину, а її вчинок!

Треба навчитися розділяти ці дуже різні поняття: людина і вчинок. Вчинок завжди можна виправити. За нього можна відповісти. Наступного разу так не вчинити. А людина не може стати іншою. Відчуваєте різницю?

Ще раз. Будь-яка дитина є такою, якою виховали її батьки. І якщо вона щось робить не так, як хотілося б, то батькам необхідно сісти і подумати, що вони робили не так і як це виправити. Їм виправити, батькам. Якщо все робити поступово і з любов’ю, то рослина повільно, але все-таки видужає. І почне приносити радість. Головне – не запізнитися, поки вона остаточно не загинула.

ПОГОДЖЕНО: Директор  центру практичної психології і соціальної роботи Тернопільського обласного інституту післядипломної ...