Дитина мовчазна, сумна, напружена. Може, заслабла чи не виспалася? Може, боїться, що викличуть до дошки, бо не вивчила урок. А може, слід «копати глибше»? Зазвичай дитина, що зазнає насильства в сім’ї, потрапляє в поле зору педагогів тоді, коли його наслідки вже помітні неозброєним оком — повсякчас заплакані очі, агресивність, занедбаність. Та чекати на такі «красномовні» ознаки насильства щодо дитини означає щоденно травмувати її. Педагоги мають знати індикатори домашнього насильства й одразу реагувати на них, а відтак працювати з дитиною має практичний психолог
Індикатори домашнього насильства
Які психологічні та поведінкові особливості дитини свідчать про те, що з нею жорстоко поводяться вдома? Насторожити педагога чи практичного психолога та наштовхнути на думку про неадекватність взаємин у родині мають кілька індикаторів домашнього насильства.
Страхи. Діти, які зазнають насильства у сім’ї, перебувають у страху. Вони замкнуті в собі й пасивні до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Родини, у яких здійснюють насильство, непередбачувані. Діти, які зростають у таких родинах, напружені, вразливі, вперті й мовчазні, бо не знають, коли й за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії з боку батьків. Часто діти стають учасниками насильницьких сутичок батьків, приміром, стають на захист матері. Внаслідок того, що вони втягнуті в конфлікт, їм складно відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків. У підлітковому віці такі діти стають схильними до агресії.
Нездатність висловити почуття вербально. Діти, які спостерігають за насильством у сім’ї, можуть дійти висновку, що насильство — це спосіб розв’язання конфліктів і проблем. Вони не здатні висловити свої почуття та емоції вербально й наслідують єдиний зрозумілий для них «дорослий» варіант розв’язання конфліктів.
Розчарованість. У сім’ї, де побутує насильство, напружені взаємини. Діти постійно перебувають у стресі, розчаровуються і втрачають рівновагу навіть за найменших труднощів.
Виправдання жорстокої поведінки. Деякі діти схильні знаходити пояснення жорстокій поведінці й виправдовувати її. Це пов’язано з тим, що інколи матері не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків і виправдовують їхні насильницькі дії. Діти, які втікають з дому, або діти, яких вилучають із сім’ї, зазвичай люблять своїх батьків, захищають їх, виправдовують, незважаючи на те, що вони жорстоко поводилися з ними.
Відчуття непотрібності. Батьки, які часто конфліктують, не мають часу та сил, щоб займатися дітьми. Тому діти відчувають непотрібність і занедбаність. Діти, які живуть із цим відчуттям, схильні до суїциду.
Ізоляція. У сім’ях, де насильство застосовують з «виховною метою», про нього не прийнято говорити. Діти, яких у такий спосіб «виховують», упевнені у тому, що це звична річ — фізичне покарання за певний проступок. Такі діти схильні до самоізоляції.
Діагностичні методики для вия
влення домашнього насильства
Аби виявити насильство щодо дитини в сім’ї, працівники психологічної служби можуть скористатися спеціальними діагноситичними методиками.
Опитувальник для дослідження психотравмівної події (автор Віталій Панок) призначений для підлітків і дорослих, побудований на аналізі їхнього життєвого досвіду.
Соціологічна анкета (автор Віталій Панок) призначена виявити ставлення дорослих до проблеми насильства над дітьми.
Стандартизоване інтерв’ю батьків, діти яких зазнали кривдження й перебувають у стані посттравматичного стресового розладу. Розроблене в Єльському центрі вивчення дітей.
Методика «Перелік життєвих подій» для оцінювання загальної кількості потенційно травмівних подій у житті людини, а також визначення її проблем.
Методика діагностики батьківського ставлення (автори Ганна Варга, Володимир Столін), призначена виявити батьківське ставлення до дитини; поведінкові стереотипи, що практикують батьки у спілкуванні з нею; особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, її вчинків.
Проективна методика «Дім-Дерево-Людина» дає змогу виявити такі симптомокомплекси емоційної сфери дитини після 10 років, як незахищеність, тривожність, недовіра до себе, відчуття неповноцінності, ворожість, конфліктність, труднощі у спілкуванні, депресивність.
Проективна методика «Кінетичний малюнок сім’ї» дає змогу виявити ставлення дитини після 10 років до членів своєї сім’ї, а також сімейні взаємини, які викликають тривогу або конфлікти. Також дає змогу виявити, як дитина сприймає взаємини з іншими членами сім’ї й своє місце в ній.
Проективна методика «Неіснуюча тварина» дає змогу досліджувати загальні особистісні особливості дитини, агресивність, труднощі у спілкуванні, внутрішній світ дитини, її сприйняття оточення.
Діагностичні методики для виявлення домашнього насильства щодо дітей мають застосовувати тільки працівники психологічної служби. Практичні психологи, які проводитимуть дослідження, мають бути неупередженими, щоб їхнє особисте ставлення не вплинуло на інтерпретацію результатів. Також важливо дотримуватися конфіденційності. Практичний психолог не має права надавати інформацію про результати психодіагностики третім особам, якщо на це немає згоди учасника освітнього процесу. Результати вивчення особливостей розвитку дитини він формулює так, аби педагоги й батьки зрозуміли їх.
Використання психодіагностичних даних
Психодіагностичні дані, які практичний психолог отримав за допомогою тієї чи тієї методики, необхідні для того, аби:
скласти соціально-психологічний портрет дитини — опис її особливостей розвитку та взаємодії із сім’єю, оточенням, навколишнім світом; потенційних можливостей і труднощів;
обрати засоби й форми психологічного супроводу дитини відповідно до властивих їх особливостей навчання і спілкування;
визначити цілі та завдання, стратегії підтримки дітей, що мають труднощі в навчанні, спілкуванні та психічному самопочутті.
Примітка. Розроблено відповідно до Методичних рекомендацій про застосування діагностичних методик щодо виявлення
та протидії домашньому насильству відносно дітей фахівцями психологічної служби у системі освіти, що містяться у листі МОН
від 30.10.2018 № 1/9-656.
Немає коментарів:
Дописати коментар