четвер, 29 листопада 2018 р.

ЯК ОТРИМАТИ БЕЗОПЛАТНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ?







Зважаючи на те, що законодавство сьогодні зазнає постійних змін, а послуги приватних юристів недешеві, було сформовано систему Безоплатної правової допомоги (БПД). БПД - правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається коштом Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

✔️Хто має право на безоплатну правову допомогу дивіться за посиланням http://www.legalaid.gov.ua/…/2336-shcho-take-bezoplatna-pra…

✔️Для забезпечення оперативного реагування на повідомлення про затримання осіб, на звернення громадян про надання правової допомоги та на проблемні питання, які вони порушують, а також для надання роз’яснень законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та надання правових консультацій цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103

✔️Контакти місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги дивіться тут http://www.legalaid.gov.ua/ua/local-centres

Як налагодити ефективну комунікацію з батьками учнів.

Як налагодити ефективну комунікацію з батьками учнів.
Можна зрозуміти, чому дитина не хоче йти до школи. А от чому педагог з досвідом роботи (значним і не дуже) прокидається  вранці з думкою: «А можна я не піду до школи?», не завжди є таким очевидним. Діти? Керівництво? Робота з паперами? Можливо. Але останнім часом один із найбільших стрес-факторів у роботі педагога – зустрічі з батьками учнів.

Батьків до школи запрошують з різних причин – приємних і не дуже. Тому дехто з них приходить із позитивом, а хтось – заздалегідь налаштовує себе на негатив. Завдання вчителя – поспілкуватися з кожним.

На жаль, трапляються випадки, коли вчитель та батьки не знаходять спільної  мови, а це може спровокувати конфлікт. Діти дуже гостро сприймають емоційну напруженість, яка відчувається між дорослими, що негативно впливає на навчальний процес.

Доброзичлива атмосфера в стосунках учителя та батьків школярів забезпечується ефективною комунікацією. Добре, коли обидві сторони можуть висловити думку та зрозуміти позицію один одного. Мирне та конструктивне вирішення нагальних питань – ось до чого варто прагнути, бо суперечки негативно впливають передусім на дитину. Доброзичлива комунікація збереже нерви вчителю.

Ефективна комунікація – доброзичливе спілкування, бесіда, під час якої всі учасники вільно висловлюють думки, дослухаються до позиції іншої сторони, а також знаходять шляхи конструктивного вирішення питання, яке обговорюється.

Пропонуємо декілька лайфхаків, які допоможуть вам ефективно спілкуватися з батьками учнів, досягати спільної мети й залишатися врівноваженими та усміхненими.

1. Відкинути негативний досвід.
Зрозуміло, що за роки вашого вчителювання траплялися прикрі випадки під час вирішення складних питань з батьками деяких учнів, що наклало негативний відбиток на ваше сприйняття. Але ж це вже у минулому. Перед вами інші батьки, тому не налаштовуйтесь заздалегідь на негативну реакцію. Зустрічайте всіх з посмішкою та позитивом. Може статися так, що саме ваш піднесений настрій допоможе уникнути конфлікту та зробити спілкування позитивним.  Упередженість не потрібна ані вам, ані батькам, ані учням. Не дозволяйте керувати вашим настроєм нікому, крім вас.



2.  Раціоналізувати ситуацію.
Бачите, що щось пішло не так? Зіграйте на випередження! Для профілактики конфлікту слід чітко сформулювати аргументи «Я за...»  та висловити «Я проти...». Запропонуйте співрозмовнику так само висловити думки. А потім скажіть про свої побажання та дізнайтеся про очікування батьків учня від цієї зустрічі. Так ви конструктивно обговорите причину зустрічі.

3. Контролювати свою реакцію на агресію.
Вона проявляється емоцією гніву. Це неприємно, але інколи за агресивною поведінкою батька чи матері приховується страх. Вони бояться, що занедбали дитину, а значить, вони погано її виховують. Покажіть, що проблема не безнадійна, що в цілому все добре, але є моменти, над якими слід попрацювати. А виховання та навчання дитини – не ті предмети, за які ви ставите оцінки у щоденник, тим більше батькам.



Зауважимо, що саме емоція гніву лежить в основі ентузіазму та цілеспрямованості. Спрямуйте її не на конфлікт з батьками учня, а на конструктивну співпрацю. Чим матуся учня роздратованіша, тим впевненіше та спокійніше має триматися вчитель. Конфлікт не потрібен нікому. Найчастіше буває, що людина не погана, просто спілкується так, як її колись навчили.

4. Не забувати про кінцеву мету спілкування.
Дорослі, здавалося б, виховані, знають, як поводитися серед людей, як спілкуватися з ними. Але вчителю часто доводиться стикатися з неприйнятною поведінкою батьків, особливо, коли останні переходять на крик чи особисті образи. Це деструктивний підхід, за яким ховається спільна позитивна для всіх мета – успішне та комфортне навчання дитини. Але ж важливо почути одне  одного.

У цьому випадку психологи радять згадати про презумпцію прекрасності. Кожна людина хороша та приємна, доки не довела протилежне. Тобто треба віднайти у співрозмовнику щось позитивне, навіть якщо це чийсь дуже роздратований батько. Звісно, спершу виникає імпульс відповісти людині у тій манері, в якій до неї звертаються. Але треба затамувати подих та пригадати, що ці люди піклуються про свою дитину. І ви також.

5. Вдатися до активного слухання.
Є думка, що активне слухання передбачає втручання в промову співрозмовника, щоб виразити згоду чи незгоду або просто дати зрозуміти, що ви його уважно слухаєте. Дайте батькам висловитися, не перебивайте. Часто головна думка лунає в кінці промови. Тож дослухайте – й уже від неї вибудовуйте комунікацію. При цьому ставте запитання до тих тез, які зауважили під час активного слухання. Фокусуйте увагу на позитивних моментах та змістіть акцент з недоліків. 



Наприклад: батько прийшов з’ясувати, чому у доньки за твір сім балів, хоча вона написала на шість сторінок. Почніть з того, що у дівчинки є власна думка стосовно запропонованої теми. Що вона єдина у класі, хто спробував аргументувати висновки. Але їй потрібно попрацювати над орфографією, звернути увагу на послідовність викладу.

Людей дратує байдужість та неувага до їхніх слів. Тому застосовуйте їхні слова для розмови. Повага до думки батьків підвищить ефективність комунікації з ними.

6. Дистаціюватися від конфлікту.
Інколи емоції беруть гору, а тон бесіди підвищується – це може призвести до конфлікту. Щоб цього не сталося, уявіть, що ви дивитеся фільм про вчительку, яка розмовляє з батьками учня про його поведінку. Уявіть, що у цій ситуації ви не дійова особа, а глядач. Це допоможе побачити ситуацію такою, як вона є.  Порадьте собі з позиції спостерігача, як краще вчинити.

7. Застосувати принцип «Тут і зараз».
Впливати можна не тільки словом. Емоційний стан миттєво передається співрозмовнику. Тому відслідковуйте, яку саме емоцію ви відчуваєте саме в цей момент. Як це може вплинути на напрям розмови? Як цей стан наблизить до компромісу з батьками учня?Зауважте, як звучить ваш голос. Зверніть увагу на поставу та позу. Так може статися, що співрозмовник й сам не усвідомив, що вдався до агресії. Й лише з того, що ви змінили позу на більш закриту, а ваш голос затримтів, він дізнається, що ви відреагували. Його тривожність посилиться. А це, в свою чергу, вплине на вас. Під час ефективної комунікації учасники спокійні та врівноважені.



8. Фільтрувати критику на свою адресу.
Під час розмови з батьками учня, до якого є зауваження, ви можете почути несхвальні відгуки й на свою адресу. Так. У батьків до вчителя теж можуть бути побажання та претензії. Важливо навчитися відрізняти конструктивну критику від неаргументованого негативу. Конструктивна критика завжди корисна. За неї краще подякувати та дослухатися. 

Під час навчального процесу вчитель неодмінно спілкується з батьками учнів. Нехай зустрічі будуть приємними, а бесіди – плідними.  А атмосфера поваги та порозуміння допоможе учням не лише успішно навчатися, а й ефективно комунікувати один з одним та з дорослими. 


вівторок, 27 листопада 2018 р.

ЯКІ ФОТО ДІТЕЙ НЕ МОЖНА РОЗМІЩУВАТИ НА САЙТАХ САДКІВ ТА ШКІЛ

ЩО У ЗАКОНІ: ЯКІ ФОТО ДІТЕЙ НЕ МОЖНА РОЗМІЩУВАТИ НА САЙТАХ САДКІВ ТА ШКІЛ У закладах освіти час від часу відбуваються різні заходи за участю дітей. Якщо ви плануєте знімати їх на відео чи робити фоторепортаж, а у подальшому публікувати такі фото і відео на сайті чи сторінці у соцмережі – то маєте знати певні правила. Про них пише видання EtCetera. Чи це законно? Фото- та відеозйомка в закладі освіти не суперечить закону. Більше того, школа може публікувати матеріали зйомок на своєму сайті чи офіційних сторінках у соцмережах. Проте під час публікації варто враховувати норми статті 307 Цивільного кодексу: – фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода припускається, якщо зйомки проводять відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру; – фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя; – знімати фізичну особу на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємно, без згоди особи, можна лише у випадках, встановлених законом (наприклад, під час проведення слідчих дій). Проте, відповідно до українського законодавства, фізична особа може заборонити знімати себе лише на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку. Тому якщо запис здійснюється не на плівку, а на карту пам’яті чи флешку, то той, хто знімає, не порушує закон. Тож можна скористатися цим аргументом під час доведення правомірності зйомки. Крім того, особа дає мовчазну згоду на зйомку, перебуваючи у громадських місцях, під час проведення заходів публічного характеру. Які місця вважаються громадськими? Громадським місцем є частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, за запрошенням або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи та стадіони (ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 № 2899-IV). Заклад освіти за своїми значенням і суттю вважається громадським місцем. А будь-який захід, який відбувається на території закладу освіти, є публічним. Тому зйомка учасників освітнього процесу відкрито під час уроку, свята, вистави тощо дозволяється без згоди осіб, які можуть потрапити в об’єктив камер. Заклад освіти може також публікувати матеріали зйомок на сайті чи офіційних сторінках закладу у соцмережах. Які фото дітей публікувати не варто Заклад освіти має утримуватись від публікації фото та відео, які можуть скомпрометувати цей заклад або дитину. Це, наприклад, кадри, на яких: – дитина плаче; – дитина забруднилася, впала тощо; – у дівчинки задерлася спідниця; у дитини зіпсувався (порвався) якийсь із предметів одягу; – діти сваряться або б’ються; – портретне фото дитини.

From: https://economistua.com/shho-u-zakoni-yaki-foto-ditej-ne-mozhna-rozmishhuvati-na-sajtah-sadkiv-ta-shkil/?fbclid=IwAR2q7-S3emMAsblhka6526TlMC27UKMEYoB7Wf8gp39TiCsZe0cT7tht1tE
© EconomistUA

понеділок, 26 листопада 2018 р.

Поради психолога як заспокоїти дитину у випадку теракту,небезпеки...

Светлана Ройз

Я писала этот материал – о том, как говорить с детьми о терроризме- несколько лет назад. Сейчас контекст другой. Я сейчас не успеваю написать отдельный текст о текущей ситуации. Но важные действия и наши реакции – и при введении военного положения - неизменны. (ребенку мы можем сказать – В нашей стране беда. И сейчас огромное количество взрослых думают и делают все возможное, чтобы мы были в безопасности). Акцент в разговорах с детьми – на безопасности. В материале – практические действия и ссылка на материал с простыми практиками и играми с детьми для стабилизации.

Базовая потребность любого человека — потребность в безопасности. Только ощущая безопасность — ребенок позволяет себе исследовать мир, отдаляться от родителя, взрослеть. Выбить опору — ощущение безопасности — означает лишить человека жизненности. Разница взрослого и ребенка — сила и опыт, реакций, действий. Возможность осознанного выбора этих реакций и действий.
Мы не можем повлиять на мир — мы можем повлиять на себя в мире и на то, какую мы формируем проекцию — во внутреннем мире у своего ребенка. Мы столкнулись с тем, что в современном мире, к сожалению, есть только иллюзия безопасности, но мы можем стать безопасной опорой в жизни ребенка. Важно, чтобы во внешней нестабильности была хотя бы стабильность наша внутренняя.

При любых сложных событиях и темах — ребенок пытается на нас опереться. Важно, чтоб мы смогли справиться и со своей тревогой и вместить в себя напряжение ребенка. Внутренние слова и образ: я справлюсь, я взрослый, я размером от земли и до неба и широкий как океан - очень большой, — могут стать помощниками.
мы - контейнер для переживаний ребенка.

Теракт — это всегда неожиданность. Это всегда травматизация. Любое действие, несущее угрозу жизни, целостности, безопасности — воздействует на все наши внутренние структуры — тело, эмоции, самооценка… Теракт призван выбить нашу привычную и рациональную опору и спровоцировать ПАНИКУ, СТУПОР ИЛИ АГРЕССИЮ И МЕСТЬ.
Любая новость, связанная с «жизнью и смертью», воздействует на нашу самую древнюю часть — рептильный (рептилийный) мозг. Она отвечает за выживание и быстрое реагирование. Древним рептилиям нужно было выжить — отобрать еду, замереть, отбиться от опасности. Они не умели говорить, строить планы и сопереживать. Как только включается эта часть мозга, мы перестаем рационально мыслить. Мы либо суетимся и паникуем, либо впадаем в ступор, либо проявляем агрессию и нетерпимость. В это время мы, к сожалению, не осознаем происходящего. Все панические вборсы рассчитаны на это, все теракты провоцируют в нас состояние травматизации — постоянное напряжение и ощущение тревоги и паники. Если мы знаем, что это осознанные действия — наша задача лишить террористов удовольствия — не спровоцироваться. Всеми силами сохранить ощущение стабильности.

Чем меньше ребенок, тем меньше информации
Любой ребенок любого возраста находится в контакте с чувствами взрослого. Даже если мы ничего не говорим, но переживаем, ребенок «втягивается» в нашу воронку. Чем активнее эмоции, тем важнее рационализация — объяснение.
Ребенку до двух лет можно просто говорить (даже мысленно) — я с тобой. Ты в безопасности. Я справлюсь. Я могу позаботиться о тебе и о себе. Ребенка важно обнимать или хотя бы прикасаться к телу, важно, чтобы ножки ребенка и спинка чувствовали опору.
Ребенку до 10 лет можно сказать: «мама/папа расстроились, потому что узнали новость. Далеко (важно дистанцировать ребенка от события) несколько (важно определить количество) людей, которые очень злятся, сделали другим больно. (Они поступили плохо, повредив, разрушив, сделав больно). Сейчас многие люди заботятся и исправляют то, что можно исправить. Очень жаль пострадавших… Мы можем о них (подумать, помолиться, пожелать хорошего, поставить свечку, положить цветы). Но мы в безопасности. Папа и мама рядом с тобой. Мы о тебе заботимся и будем заботиться». Очень важен акцент на том, что — От того, что в мире есть группа жестоких людей, сам мир не плох. И большинству людей можно доверять.

Конечно, если ребенок совсем не задает вопросов, мы ограничиваемся короткой фразой. Если ребенок вопрос задал — коротко отвечаем, ожидая следующего вопроса. Отвечать на вопросы ребенка обязательно. Если ответа у нас нет, его важно вместе со старшим ребенком искать в интернете, у авторитетных знакомых. Говорить можно только из состояния своей взрослой стабильности. Ребенку любого возраста опасно узнавать о трагедиях из телевизионных новостей. Граница между фантазийной (экранной) жизнью и объективной реальностью размыта. Многие дети переносят все, что видят на экране — в свой внутренний мир. Для них это может быть запредельной нагрузкой.
Сложная тема — повод поговорить

Поговорить о том, что делать в экстремальных ситуациях, повод уточнить: знает, помнит ли ребенок фамилию, адрес, телефон (на канале ПЛЮСПЛЮС есть серии «Полезных Подсказок» о том, что делать во время пожара, если потерялся и многих других).

Слова, которые важно слышать ребенку:
Сейчас мы в безопасности. Я и много людей сделаем все, чтобы мы были в безопасности.
У всех своя судьба и своя жизнь. Я верю в твою и нашу счастливую и добрую судьбу.
Плохих людей намного меньше, чем хороших. Давай вспомним тех, кто тебя любит и тех, кто о тебе заботится.
Важные действия
Если есть возможность действий – подумать, какая помощь - какие посильные действия-возможности в этой ситуации.
• Играть. Лимбическая система мозга — активна при страхе и игре. Пусть у детей там будет игра.
• Обнимать: каждый раз, обнимая ребенка, мы создаем вокруг него дополнительные границы безопасности. увеличить контакт с телом, держать свои руки на стопах ребенка (делать массаж ножек)-так мы помогаем почувствовать опору. (прыгать)
• Позволить, если это необходимо, проявить напряжение телесно — побегать, попрыгать, покричать.
• Рисовать и разрисовывать мандалы (рисовать в окружностях), обрисовывать ладошки, стопы, все тело, разрисовывать раскраски — с широкими границами — все это помогает возвращать ощущение границ.
• Выбирать материалы, над которыми можно ощущать контроль — пластилин, глина, хлебный мякиш, кинетический песок, тесто, рисовать масляной пастелью или восковыми мелками.
• Использовать обрывную аппликацию (руками рвать цветную бумагу на мелкие кусочки и из этих кусочков с помощью клеящего карандаша делать коллаж).
• Рисовать масляной пастелью на темной бумаге.
• Делать дыхательные упражнения (выдох длиннее вдоха) — свисток, флейта, мыльные пузыри, шарики.
• Рисовать — мастерить домики, делать существ с домиками на спинках (например, улиток), играть со спичечными коробками.
• Фантазировать — рисовать, моделировать, создавать воображаемый волшебный безопасный мир.
• Если в настоящий момент нет возможности трансформировать страх, создать для него сейф — сундук, папку. Нарисовать, положить в «надежное место», крепко-накрепко закрыть. (Это дает временную передышку от страха).
• Создавать образ Хранителя (чего-то бОльшего, чем просто человек.) Ангела, волшебного-проводника Собаку и прочее.
• Говорить о душЕ.
• Играть с водой. Представлять воду, водное пространство, наблюдать, как бушующие волны трансформируются в барашки, рисовать водное пространство (пусть этот рисунок будет динамическим — начинаем с сильных волн, постепенно успокаивающихся, держать руки под водой, постепенно уменьшая напор, тарабанить по воде ладонями, снижая интенсивность).

Я очень надеюсь на хорошие новости.

ниже -2 заметки – 32 очень простых практики для детей, которые писала в 2014 году https://www.facebook.com/notes/%D1%81%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D1%80%D0%BE%D0%B9%D0%B7/17-%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%BA-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BA-%D0%B8-%D0%B2%D0%B7%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%8B%D1%85-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%B8-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F-%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B8-%D0%BF%D0%B5/700675326635048/

четвер, 22 листопада 2018 р.

ЯК ВИХОВУВАТИ?

EtCetera надіслав офіційний запит до Міністерства освіти та науки України із запитанням, чи існує нормативний акт, який би зобов’язував учителів початкових класів проводити виховну годину в певний день і час. От що нам відповіли у відомстві.

ЗА ЗАКОНОМ. Нормативного акту, який зобов’язує вчителів початкових класів проводити виховну годину в певний день і час, Міністерством освіти і науки України не передбачено. Однак проведення виховної години може визначатись Статутом конкретного закладу або рішенням педагогічної ради закладу.

У той же час, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 25.06.2018 № 676 «Про затвердження Інструкції з діловодства у закладах загальної середньої освіти», план виховної роботи в початковій школі не належить до переліку документів, що підлягають затвердженню або реєстрації у закладі загальної середньої освіти.

ЯК ВИХОВУВАТИ? Передбачається, що виховання учнів у початковій школі здійснюється не через проведення окремих виховних годин, а в процесі навчання як наскрізне. Таке виховання проводиться через:



1 Внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів (досягнення цілей різних змістових ліній через навчальні предмети). Серед них:

– відпрацювання учнями конкретних здоров’язбережувальних навичок і умінь, належних поведінкових дій;

– мотивація учнів на здоровий і безпечний спосіб життя;

– розв’язання конкретних навчальних і життєвих ситуацій;

– виховання усвідомлення цінності власної держави, демократичних свобод, соціальної активності та відповідальності тощо.

2 Взаємодію учителя з учнем на партнерських засадах як на уроках, так і в позаурочний час (активне включення дітей в організацію навчального дня, партнерство між учителем, учнем та батьками).

3 Використання вчителем демократичного стилю спілкування з учнями.

4 Створення умов для творчої самореалізації кожної особистості (навички командної та проектної роботи, де учитель здійснює управлінську функцію і спонукає до пошукової роботи).

КОРИСНІ ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

ЗНАХОДИМО СПІЛЬНУ МОВУ З БАТЬКАМИ УЧНІВ:


Усі вчителі час від часу спілкуються з батьками своїх учнів. Уникнути цього не завжди приємного обов’язку неможливо, адже нерідко саме від взаєморозуміння обох сторін залежіть успішність дитини. Часто головним завданням є необхідність налагодити взаємодію та не допускати конфліктних ситуацій.

Як показує досвід, батьки бувають різними. Деякі з них справжні взірці: цікавляться особливостями навчання, роблять усе можливе задля розвитку дитини та при необхідності консультуються з вчителем. А інші – повна їм протилежність, до того ж нерідко вони керуються такими думками:

їхня дитина особлива та потребує максимум уваги;
вчитель все робить неправильно, тому треба дати йому кілька «цінних» порад;
все що відбувається у школі, залишається у школі, інформувати їх про це не обов’язково;
їх точка зору є єдиною вірною, це треба довести будь якою ціною (можна навіть кричати на педагога та ображати його).
Це узагальнення не вичерпне. Впевнені, що вчителі можуть додати ще кілька типів батьківської поведінки, з якою їм довелось зіштовхуватись. Вчитель має знайти правильний підхід до кожного – це нюанси професії. Це не так вже й легко, але тут на допомогу прийдуть прості та дієві, правила комунікації.

1. Спробуйте знайти контакт і зосередити увагу співрозмовника на собі
Навчитися цьому складно, але необхідно. Тут у нагоді стануть психологічні хитрощі на кшталт: завжди привітна посмішка, зоровий контакт, спокійна інтонація та стримана жестикуляція. Бесіду ж варто почати з позитивних моментів, після цього подальші зауваження (якщо вони будуть) сприйматимуться вже не так гостро.

2. Умійте не тільки говорити, а й слухати
Якщо батьки налаштовані агресивно та замість конструктивного діалогу намагаються щось довести викладачу, то сенсу у розмові не багато. А якщо обидва учасника не хочуть чути один одного? Тож вчитель має бути мудрішим, спробуйте налагодити контакт з матір’ю чи батьком учня, а перш за все – вислухати.

3. Тримайте свої емоції при собі
Якщо людина налаштована досить агресивно, уподібнюватись їй не варто та навіть протипоказано. До того ж зайві емоції завадять вам зрозуміти позицію опонента, в результаті ви посваритеся, а от відновити нормальні стосунки після такого буде не так вже й просто. Хоча б одна сторона діалогу має зберігати спокій та бути цілком коректною. Батьки критикують вас чи ваших колег? Не обурюйтесь, а прислухайтесь, можливо, в чомусь вони таки мають рацію.

4. Будьте максимально відкритими
Інколи батьки заздалегідь можуть бути негативно налаштовані до вчителя, але буває й таке, що гарні на початку стосунки раптово псуються. Чому? Тому що іноді батьки не відчувають зворотнього зв’язку. Час від часу виходьте на зв’язок з батьками, особливо якщо помічаєте, що дитина поводить себе нетипово. Це не просто правильно, у майбутньому це врятує вас від необхідності вислуховувати обурені промови з приводу неналежної уваги до дитини.

5. Пам’ятайте, що мета спілкування – благополуччя дитини
Не варто забувати про те, що конфлікти між батьками та вчителями завжди відбиваються на дитині. Що робити? Передусім керуватися інтересами дитини, не допускати жодних конфліктів. Всі батьки переймаються невдачами та успіхами своїх дітей, потрібно лише довести, що вам теж не все одно. Не варто звинувачувати їх у тому, що дитина погано себе поводить чи не дуже добре вчиться, краще дайте кілька педагогічних порад та допоможіть знайти вихід.

Типові помилки у спілкуванні з батьками
Але варто зазначити, що далеко не завжди проблема полягає саме у батьках учнів, бувають ситуації, в яких об’єктивно недопрацював вчитель. Серед найтиповіших помилок, яким можна було б запобігти, можна виокремити наступні:

не знає і не цікавиться сімейними обставинами учня;
відмовляється спілкуватися з батьками;
не допомагає батькам знайти оптимальні шляхи вирішення проблем дитини;
не довіряє думці батьків;
визнає лише власну точку зору;
вважає свій авторитет непохитним.
Як результат, батьки не мають вичерпної інформації щодо шкільних справ та поведінки своєї дитини, а отже не можуть зробити правильні висновки та вчасно втрутитися. Більше того, не знаючи всіх нюансів, вони не зможуть зрозуміти, чому вчитель висуває до учня ті чи інші вимоги, зате одразу почнуть сприймати їх вороже.

Як підсумок – школа та педагоги сприймаються як джерело проблем, незрозумілих вимог та безпідставної критики. Тому дуже важливо підтримувати зв’язок з батьками учнів, своєчасно розповідати про проблеми та досягнення дитини, а також допомагати порадою у вирішенні спірних питань.

Психологічні хитрощі
Психологи говорять про те, що порозумітися можна будь з ким, було б бажання. І для цього є цілком дієві та прості методи, скористатися якими може кожен. В результаті ви станете справжнім майстром спілкування та зможете знайти підходи до будь-кого!

Парафраз
Дуже відома методика, за допомогою якої можна встановити контакт фактично будь з ким. Парафраз полягає в переказі почутого від співрозмовника своїми словами. Це дуже просто та водночас ефективно, адже такий підхід дозволяє показати людині, що ви справді зацікавлені розмовою та уважно слухаєте.

Використання парафраза не просто налаштовує співрозмовника позитивно, це також дозволить відновити контроль над ситуацією в разі виникнення конфлікту та допоможе виглядати професійно.

Як це працює? Наприклад, роздратовані батьки кажуть щось на кшталт: «Моєму сину приділяють недостатньо уваги, саме тому він отримує погані оцінки. Треба було віддати його до іншої школи, як мені радили!». Можливий парафраз: «Я бачу, що ви дуже засмучені оцінками сина. Прикро чути, що ви з самого початку були негативно налаштовані до нашої школи».

Таким чином ви не підтримуєте конфлікту, а говорите співрозмовнику, що ви його чудово розумієте. Це дозволить перевести розмову в більш безпечну площину.

Відзеркалення
Ще один відомий психологічний прийом, використання якого дозволить налаштувати людину на позитивне спілкування. Метод відзеркалення полягає у відтворенні положення тіла, копіюванні міміки та жестів, коригуванні тону та тембру голосу, швидкості та темпу мовлення співрозмовника. Таким чином людина починає думати, що ви з нею дуже схожі, отже, до вас треба ставитися с повагою.

Принцип компліменту
Всім людям подобається чути гарні новини, а от погані – не дуже. Тому навіть якщо вам потрібно сказати щось не дуже приємне про учня, не починайте промову з невтішних звісток, це може одразу налаштувати батьків вороже. Будь-яку дитину можна за щось похвалити: за поведінку, готовність допомогти, кмітливість… Зробіть це!

Не всі ситуації можна передбачити та виробити алгоритм дій зазделегідь. Але головне для вчителя – витримка та вміння налагодити контакт за будь-яких обставин. Будьте впевнені у собі!

понеділок, 5 листопада 2018 р.

Мобінг: поняття, види, причини, наслідки, профілактика, як боротися...



Мобінг – психологічний тиск, цькування колективу або його частини (керівництва, підлеглих або колег) стосовно працівника, здійснювані з метою змусити людину змінити роботу. Мобінг в організації, як правило, виражається в постійній і часто необґрунтованій критиці, поширення про співробітника завідомо неправдивої інформації (чуток і пліток), що підриває професійну компетентність і репутацію. Також мобінг проявляється у вигляді насмішок і провокацій, прямих образ і залякувань, бойкоту і демонстративного ігнорування, приниженні честі і гідності, і навіть у вигляді заподіяння матеріальної або фізичної шкоди.

Причини мобінгу
Причини виникнення мобінгу на роботі можуть бути різними – від бажання помститися до жадоби влади, від особистої злоби, викликаної страхами або заздрістю до звичайної нудьги. І те, що причин у мобінгу велика кількість, означає, що стати жертвою мобінгу може будь-який співробітник, починаючи від звичайного службовця і закінчуючи керівником якого-небудь відділу. Однак, тут є своя група ризику.
Жертвами мобінгу часто стають ті, хто займає високооплачувану або відносно високу посаду, місце, яке мріє зайняти чи не будь-який працівник підприємства/закладу. В даному випадку мобінг застосовується як засіб для звільнення заповітного крісла.
Також в групу ризику психологічного цькування потрапляють так звані «білі ворони» — люди, що відрізняються від більшості, ті, хто хоч в чомусь виявився «не схожим на інших». Часто це бувають люди, які безпідставно претендують на те, що вони «крутіше всіх», або невиправдано відчувають себе «порожнім місцем».
Потенційно небезпечною є ситуація приходу в сформований колектив нового керівника. Особливо, якщо цей керівник починає вносити новизну і змінювати порядки, порушуючи усталені правила і негласні норми. Мобінг керівника з боку підлеглих — явище досить поширене…
Мобінг може бути наслідком бажання керівника, налякавши підлеглих, підвищити свій авторитет. Такі люди дотримуються правила одного з давньоримських імператорів: «Нехай ненавидять, аби боялися».
Причиною мобінгу може стати самий незначний конфлікт на роботі. В даному випадку бажання помститися є чимось на зразок вічного двигуна: поки моббер не доб’ється свого, він не заспокоїться.
Нарешті, досить поширеною причиною появи в робочому колективі мобінгу є нудьга. Людина опиняється під психологічним пресом просто через забаву і бажання розважитися.

Види мобінгу
Різновидів мобінгу велика безліч, однак, можна виділити кілька найбільш поширених видів:
Вертикальний і горизонтальний мобінг
Горизонтальний мобінг – це утиски з боку колег по роботі. У разі ж, якщо ініціатором психологічного цькування стає безпосередній керівник, то це вже є вертикальним мобінгом, ще його називають боссингом.
Відкритий і латентний мобінг
У разі латентного мобінга дії розгортаються згідно відомої багатьом прислів’я: «Надайте людині мотузку, а повіситься він сам». Психологічний тиск тут відбувається в прихованій формі, вам «вставляють палиці в колеса» і як би натякають на те, що ви порожнє місце, небажана персона і вам краще піти.
Одного разу, прийшовши на роботу, людина може відчути ізоляцію, відчувши навколо себе інформаційний вакуум: важливу і необхідну інформацію йому надають пізно (коли для виправлення ситуації він вже не в силах нічого зробити), або зовсім цю інформацію приховують. Неформальне спілкування з начальником і колегами різко зводиться до мінімуму. Товариші по службі починають цуратися, звертаючись виключно по справі.
Мета латентного мобінгу — зробити перебування на робочому місці нестерпним, змусити покинути підприємство. Для людини таке ставлення колективу в більшості випадків стає тяжким випробуванням, і він не витримує пресингу: пише заяву про звільнення. А прихований провокатор з посмішкою потирає, здавалося б, нічим не заплямовані руки…
Вертикальний латентний мобінг може проявлятися в тому, що ваш бос не буде помічати результати вашої праці, давати вам саму безнадійну роботу, проводити у вашу відсутність важливі наради, ігнорувати будь-яку ініціативу. Тобто блокувати можливості вашого просування по кар’єрних сходах, непомітно для будь-кого, але тільки не для вас.
Відкритий мобінг – це крайня ступінь. У хід йдуть всі засоби — відкриті глузування, знущання й образи, псування майна (важливих робочих документів чи особистих речей).

Наслідки мобінгу
Медичні дослідження, проведені в Європі і США (там слово «мобінг» звучить сьогодні практично повсюдно) показали, що люди, які піддаються на роботі емоційному насильству, дуже швидко стають психологічно нестабільними. Спочатку жертви мобінгу доводять колегам і начальству свою соціальну і професійну спроможність. Коли тиск посилюється, вони потрапляють в соціальну ізоляцію. Не отримавши позитивних оцінок і витративши всі сили на безглузді докази, жертви мобінгу стають вразливими, невпевненими і безпорадними. Їх починають терзати різні фобії, падає самооцінка, з’являються характерні стресу симптоми – головний біль, застуда, неможливість швидко заснути… Люди потрапляють у замкнуте коло, у них розвиваються хронічні захворювання, а вимушена відсутність на роботі через погане самопочуття викликає претензії і все нові і нові мобінг-атаки.
Часто мобінг стає причиною втрати концентрації уваги та розумової працездатності (нерідкі випадки інфарктів). У результаті людина вже не в змозі виконувати свої посадові обов’язки і змушена звільнитися за власним бажанням. Однак, на цьому його проблеми зі здоров’ям можуть не закінчитися — можуть залишитися або навіть посилитися, привівши до такого діагнозу, як посттравматичний стрес. Не дивно, що в книзі «Насильство на роботі», виданої в 1998 році Міжнародним бюро праці, мобінг згадується в одному ряду із зґвалтуванням, пограбуванням і вбивством. Звичайно, на перший погляд може здатися, що в порівнянні з перерахованими злочинами мобінг виглядає цілком безневинно, однак той ефект, який він чинить на жертву, тим більше якщо психологічне цькування триває досить тривалий час, має настільки руйнівний вплив, що деякі люди закінчують життя самогубством.

Профілактика та запобігання мобінгу
Існування мобінгу в трудових колективах може стати причиною зниження ефективності діяльності будь-якого підприємства. Тому власникам та директорам підприємств і організацій для профілактики мобінгу слід вжити ряд заходів:
§     Формувати в організації здорову організаційну культуру.
§     Роль керівника — підтримати в робочих колективах здоровий соціально-психологічний клімат.
§     Розвивати у вищого керівництва управлінські навички.
§     Створювати механізми отримання зворотного зв’язку від службовців.
§     Чітко формулювати службові обов’язки і точно позначати межі індивідуальної відповідальності кожного працівника.
§     Забезпечити чіткий і раціональний поділ праці між різними структурними підрозділами, виключити перетин і дублювання поставлених перед ними завдань.
§     Формувати зрозумілу систему кадрового просування, давати можливість кар’єрного росту.
§     Забезпечити відкритість інформаційних потоків на підприємстві та створити прозорий механізм прийняття управлінських рішень.
§     Виключити можливість родинних або інтимних зв’язків між керівництвом і підлеглими.
§     Створювати нетерпимість у відношенні до пліток і припиняти будь-які інтриги на роботі.
Ці заходи допоможуть керівництву компанії в профілактиці мобінгу. А що робити людині, яка зіткнулася з психологічним тиском на роботі, як боротися з мобінгом? Перш ніж розповісти про те, як боротися з цим тиском, давайте розберемося як його уникнути.
У численних дослідженнях, присвячених проблемі мобінгу в трудовому колективі, наводяться різні рекомендації, як себе треба вести, щоб уникнути мобінгу на робочому місці. В узагальненому вигляді ці поради виглядають наступним чином:
§     По можливості будьте доброзичливі зі всім колективом. Це не означає, що треба перед усіма підлещуватися й плазувати.
§     Прийшовши на нову роботу (особливо під час випробувального терміну), спілкуйтеся з колективом більш рівно і формально ввічливо. Не прагніть відразу вплутуватися у внутрішні розборки, не привертайте зайву увагу неординарною поведінкою, не нав’язуйте свою емоційну прихильність.
§     Знайдіть золоту середину між тим, щоб не виділятися з колективу і зберегти своє обличчя.
§     Ніколи не принижуйте свого колегу. Навпаки, хваліть і намагайтеся підняти його у власних очах і в очах працівників. Тільки не перестарайтеся!
§     Не пліткуйте і не осуджуйте, а почувши плітку, не поширюйте її в колективі (і взагалі треба знати, коли слід промовчати).
§     Якщо хтось з працівників пробує вас «дістати», не переживайте, спокійним тоном спробуйте з’ясувати чого він домагається. Не реагуйте на образливі слова. Пам’ятайте, що на ображених воду возять.
§     Не давайте себе в образу. Іноді варто «показувати зуби».
§     Не ігноруйте корпоративні заходи, дотримуйтеся традицій і неписаних правил колективу.
§     Не «фамільярничайте» з керівником, навіть якщо ви з ним у дружніх відносинах. Не афішуйте цю дружбу, дружите за межами фірми.
§     Сумлінно і професійно виконуйте свої обов’язки. При виникненні конфлікту начальник прийме вашу сторону, навряд чи він захоче втрачати хорошого працівника.
І головне, щоб уникнути мобінгу на роботі, треба постійно спостерігати за тим, що відбувається, зокрема, навколо вас і в цілому на підприємстві. Спостережливість і проникливість допоможуть почути і побачити трохи більше, а аналіз отриманої інформації дасть можливість завжди прийняти правильне рішення. А тепер кілька порад про те, як боротися з мобингом.
Як боротися з мобінгом
З мобінгом боротися можна і робити це треба обов’язково. Якщо ви стали об’єктом цілеспрямованого, регулярного психологічного цькування, перш за все, необхідно спробувати зрозуміти чи з’ясувати причини. Аналіз ситуації дуже важливий,  адже, не розібравшись, наслідком чого є мобінг, можна постійно «ставати на одні і ті ж граблі», знову і знову міняючи місце роботи. Іноді змінити ситуацію і змінити про себе думку колективу допомагає вчинок або відверта розмову.
Якщо метою моббера є усунення вас із фірми, і він не хоче йти ні на які компроміси, у вас залишається єдиний варіант — протистояння. Якщо головним порушником вашого спокою на роботі є безпосередній начальник, доведіть йому, і всьому колективу свою корисність, зробіть результати своєї професійної діяльності помітними не тільки для колег, але і для більш важливих і значимих осіб компанії.
У разі, якщо хтось хоче зайняти ваше місце, змушуючи вас піти з компанії, головне — бути напоготові і в жодному разі не допускати професійних помилок. Не варто влаштовувати істерики або намагатися, як то розжалобити «терористів», побачивши вашу слабкість, вони стануть виявляти ще більшу активність. А ось довірлива бесіда з начальником часто дає результати: страх втратити роботу виявляється сильнішим, ніж прагнення привласнити чужу посаду.
Позбутися від мобінгу нерідко допомагають такі підручні засоби, як портативна відеокамера або диктофон (користь гаджетів тут очевидна, адже подібними пристроями сьогодні обладнані більшість моделей). За їх допомогою можна отримати незаперечні докази протиправних дій і зупинити мобінг шляхом загрози оприлюднення цих доказів.
Для тих, хто став жертвою психологічного мобінгу в організації і розуміє, що з цим вже практично не можна нічого зробити, необхідно задати собі ряд питань:
§     Як провчити мерзотників?
§     Є ще який-небудь невипробуваний спосіб отримати допомогу?
§     Можна усередині підприємства перейти на іншу посаду?
§     Готові до пошуків роботи?
§     Що треба робити, щоб приготуватися до переходу на нову роботу?
§     Потребую я медичної чи психологічної допомоги?

Психологи радять при безперервному мобінгу покинути цей агресивно налаштований колектив, і чим раніше, тим краще. Ніж терпіти тривалі приниження, які можуть стати причиною погіршення здоров’я, краще принести тимчасові жертви.

пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

Чому важливо розвивати емоційний інтелект і емпатію




Емоційний інтелект як чинник формування успішної особистості, його складові та онлайн-діагностика EQ за допомогою теста Гоуфмана.
Успіх учителя визначається успішністю його учнів. Кого, як правило, вважають успішним учнем? У першу чергу, того, хто показує кращі результати в навчанні, перемагає в олімпіадах, бере участь у проектах, має здобутки в Малій академії наук та ін. Такий учень вважається одним з найрозумніших, відповідно, успішним.

Однак, чи можна говорити про те, що у дорослому житті найрозумніші є найуспішнішими? Ймовірно, ні! Мабуть, і серед ваших знайомих є такі, хто маючи виняткові розумові здібності, залишаються невдахами. Чому?

Ймовірніше, успішною можна назвати ту особистість, яка, крім високого рівня інтелектуального розвитку, має додаткові здібності: швидко знаходить спільну мову з оточуючими, легко пристосовується до зміни зовнішніх обставин, уміє контролювати власні емоції, відчувати емоційний стан інших та скеровувати свою поведінку відповідно до цього. Отже, для того, щоб стати успішним, бути лише розумним замало!

Що таке емоційний інтелект: у чому відмінність ЕQ від IQ
Розумна людина – та, яка є інтелектуально розвиненою. Загальновідомо, що рівень інтелектуального розвитку можна визначити кількісно за допомогою спеціального коефіцієнту – IQ. Саме за цим показником тривалий час діагностувала профпридатність потенційних працівників більшість успішних компаній. Однак, з часом виявилось, що цей показник не є визначальним!

За даними численних досліджень, ступінь розумових здібностей людини, який вимірюється тестами на IQ, лише на 20% визначає успішність особистості. При цьому 80% – рівень розвитку емоційного інтелекту (кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта – EQ).

Отже, емоційний інтелект – розуміння власних емоцій та розпізнавання емоційного стану оточуючих. Люди з високим рівнем EQ можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, тому вони легше адаптуються в суспільстві, швидше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.

Як визначити рівень власного емоційного інтелекту
На сьогодні існує низка методик, за допомогою яких можна обчислити EQ. Одна з найбільш популярних – методика Д. Гоуфмана, вона передбачає тестування за 10 питаннями, кожне з яких сформульоване таким чином, що дозволяє діагностувати когнітивні здібності, адаптивність, рівень самооцінки, ініціативність та оптимізм особистості.





Емпатія як складова емоційного інтелекту
Існує декілька підходів до визначення складових емоційного інтелекту. Так, відповідно до теорії Гоулмана, можна виділити такі компоненти.

Самопізнання: здатність ідентифікувати власні емоції та мотивацію при прийнятті рішення, оцінювати власні сильні та слабкі сторони, визначати свої приорітети та життєві цінності.
Саморегуляція: вміння контролювати власні емоції та стримувати імпульси.
Соціальні навички: вміння швидко знаходити спільну мову з оточуючими, легко пристосовуватись до обставин, що змінюються.
Емпатія: здатність розуміти та відчувати емоційні стани інших людей, співпереживати і відповідно до цього скеровувати власну поведінку.
Розвиток емоційного інтелекту в цілому й  емпатії, як однієї з його складових, надзвичайно важливо здійснювати під час навчально-виховного процесу. Це дозволить навчити учнів знаходити спільну мову з однокласниками, розуміти емоції один одного та навчитися співпереживати. Усе це, в свою чергу, убезпечить усіх учасників навчального процесу від однієї з поширених шкільних проблем – булінгу.

ПОГОДЖЕНО: Директор  центру практичної психології і соціальної роботи Тернопільського обласного інституту післядипломної ...