Рекомендації

навчально-методичного центру психологічної служби і соціальної роботи про особливості діяльності працівників психологічної служби у 2018/2019 н.р.

Відповідно до статті 76 Закону «Про освіту» діє психологічна служба, що забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку здобувачів освіти, мотивів їх поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, гендерних та інших індивідуальних особливостей, сприяє створенню умов для виконання освітніх і виховних завдань закладів освіти.

Метою діяльності психологічної служби є сприяння створенню умов для

соціального та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, охорони психічного здоров’я, надання психологічної та соціально-педагогічної підтримки всім учасникам освітнього процесу відповідно до цілей та завдань системи освіти.

Діяльність психологічної служби у системі освіти України здійснюється

практичними психологами, соціальними педагогами, методистами і відповідно до Положення про психологічну службу у системі освіти України (наказ Міністерства освіти і науки України від 22 травня 2018 року № 509, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 липня 2018 року за № 885/32337) на посади призначаються працівники з вищою освітою за відповідною спеціальністю та вводяться в штатні розписи закладів освіти відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 03 липня 2017 року №948 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства освіти і науки України і Міністерства освіти і науки молоді та спорту України» електронний реєстр: https://imzo.gov.ua/2017/07/03/nakaz-mon-ukrajiny-vid-03-07-2017-948-zarejestrovano-v-ministerstvi-yustytsiji-ukrajiny-28-lypnya-2017-roku-za-930-30798-pro-vnesennya-zmin-deyakyh-nakaziv-ministerstva-osvity-i-nauky-ukrajiny/ ).

 Пунктом 5 розділу ІІІ Положення про психологічну службу у системі освіти України визначено тривалість робочого тижня та графік роботи практичного психолога і соціального педагога закладу освіти, згідно статті 50 Кодексу законів про працю України тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Тривалість робочого тижня працівника психологічної служби становить 40 годин, але з них відводяться години для роботи безпосередньо в закладі освіти (психологічна просвіта, діагностична, консультативна, освітня діяльність, обробка результатів досліджень тощо), та години за рахунок яких працівники психологічної служби відпрацьовують за межами закладу освіти (підготовка до проведення заходів, оформлення робочої документації, планування, звітність, робота у навчально-методичних та наукових центрах, громадських організаціях тощо). Слід зазначити, що ці години мають бути відображені в плані роботи практичного психолога та соціального педагога.

Працівники психологічної служби є педагогічними працівниками і відповідно до статті 50 Закону України «Про освіту» атестація педагогічних працівників – це система заходів, спрямованих на всебічне та комплексне оцінювання педагогічної діяльності педагогічних працівників.

Обов’язковою умовою для атестації є проходження курсів підвищення

кваліфікації.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 04 липня

2005 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 липня 2005 року за № 754/11034 «Про визначення порядку присвоєння педагогічних звань педагогічним працівникам» практичним психологам може бути присвоєне педагогічне звання «практичний психолог-методист», як під час чергової, так і позачергової атестації (електронний реєстр доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0754-05 ).

Відповідно до статті 51 Закону України «Про освіту» введено сертифікацію педагогічних працівників проект Положення про сертифікацію педагогічних працівників розробляє Міністерство освіти і науки України, де буде запропоновано систему, порядок і процедуру сертифікації педагогічних працівників.

Завдання психологічної служби визначаються відповідно до стратегії розвитку системи освіти України в цілому і водночас залежать від особливостей політики, історії та традицій освіти і мають трансформуватися відповідно до змін у нормативно-правовій базі, визначених пріоритетів діяльності освітньої галузі.

Діяльність психологічної служби має сприяти вирішенню освітніх і виховних задач, а саме:

- професійній гнучкості;

-формуванню готовності до особистісного, професійного, політичного вибору;

-формуванню соціальної компетентності як передумови ефективної соціалізації молоді.

   Роль працівника психологічної служби в реалізації Концепції Нової української школи повинна бути спрямувана на створення комплексу методик і вправ щодо формування у здобувачів освіти таких умінь:

 читати і розуміти прочитане;

 висловлювати думку усно і письмово;

 критично мислити;

 логічно обґрунтовувати позицію;

 виявляти ініціативу;

 творити;

 оцінювати проблеми, виявляти ризики та приймати рішення;

 керувати емоціями;

 застосовувати емоційний інтелект;

 здатність співпрацювати в команді.

Запорукою успіху нової школи є педагогіка партнарстваміж усіма учасниками освітнього процесу. Головним завданням якої є подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин між учасниками освітнього процесу. Це завдання реалізовується у спільній діяльності педагогічних працівників і учнів, педагогічних працівників і батьків, що передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень із метою особистісного розвитку здобувачів освіти.

Тому завдання працівника психологічної служби полягає у створенні атмосфери турботи і підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби. 

 Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного учня, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен учень міг:

·     розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлювання; 

·                     поповнити знання у сферах, які цікаві учневі й розкривають перед ним нові горизонти пізнання;

·                     розвивати спроможність приймати самостійні рішення;

·                     оволодівати необхідними навичками з базових та профільних предметів;

·                     навчити радіти навчанню й поважати освіту;

·                     розвинути свій емоційний інтелект;

·                     отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку;

·                     розвинути самосвідомість кожного учня як самостійної особистості і як члена колективу;

·                     зберегти і зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров’я вихованців

·                     сприяти взаємоузгодженню зовнішніх потреб та внутрішніх мотивів до саморозвитку та самореалізації всіх учасників освітнього процесу.

Психологічні аспекти актуальних питань в роботі практичного психолога і соціального педагога в цьому навчальному році

Психологічний супровід першокласників.

Проведення тестувань, вступних випробувань, співбесід, інших заходів, що мають на меті встановлення відповідності рівня підготовки дитини до школи, не допускається.

Маємо зазначити, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки

України від 16 квітня 2018 року № 367 затверджено новий Порядок

зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, зареєстрований Міністерством юстиції України 05 травня 2018 року за № 564/32016 (електронний реєстр доступу: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-poryadku-zarahuvannya-vidrahuvannya-ta-perevedennya-uchniv-do-derzhavnih-ta-komunalnih-zakladiv-osviti-dlya-zdobuttya-povnoyi-zagalnoyi-serednoyi-osviti).

Перший клас школи є адаптаційним періодом дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою. Загалом, психологічний супровід і місце дорослого поруч із дитиною це – пошук прихованих ресурсів розвитку дитини, опора на власні можливості дитини, розкриття потенціалів дитини, розвиток компетентності, як базисної характеристики особистості.

Вивчення адаптації першокласників проходить завдяки відвідуванню уроків та занять, спостереження за дітьми під час прогулянок, спілкування, психодіагностичного обстеження.

Процес адаптації викликає такі складнощі:

• проблеми у спілкуванні з однолітками, учителями;

• зниження самоконтролю;

• емоційна збудженість;

• тривожність;

• симптоми соматичних захворювань;

• недостачу уваги на уроках;

• занурення в себе.

Основна мета супроводу – формування у першокласників характеристик психологічно здорової особистості.

Основні характеристики психічно здорової особистості:

• прийняття себе, своїх позитивних якостей і недоліків; пізнання власної

цінності й унікальності, своїх здібностей й можливостей;

• прийняття інших людей, пізнання цінності і неповторності кожної

людини;

• добре розвинута рефлексія, уміння розпізнавати свої емоційні стани,

мотиви поведінки;

• стресостійкість, уміння знаходити власні ресурси в скрутному становищі.

Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, «дошкільного» режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.

Запобігання та протидія насильству.

Насильство в закладах освіти має різну природу і характер, проявляється як у формі одноразових насильницьких дій, так і у вигляді постійних знущань, принижень і систематичного цькування (булінг). Насильство може бути: фізичне, психологічне (емоційне), сексуальне і економічне (вимагання, псування або відбирання речей, грошей). До насильства також відноситься дискримінація за будь-якою ознакою, яка проявляється в упередженому ставленні та різних діях. За характером прояву можемо виділити одноразові насильницькі дії і систематичне насильство, що регулярно повторюється – булінг. Для розрізнення нової форми насильства, що отримала широке поширення і здійснюється у віртуальному просторі, використовується термін “кібербулінг”

Інформаційно-просвітницька робота має бути спрямована на підвищення обізнаності всіх учасників освітнього процесу про насильство, його наслідки, а також на навчання ефективного протистояння, у тому числі завдяки розвитку  особистісних і соціальних (життєвих) навичок і педагогічних компетенцій.

Тільки в сукупності всі ці фактори створюють таке освітнє середовище,

де зменшується ймовірність виникнення насильницьких відносин між

учасниками освітнього процесу і підвищується здатність ефективно запобігати конфліктним ситуаціям, реагувати на них. До того ж, під час реалізації комплексу заходів із профілактики насильства потрібно враховувати специфіку конкретного закладу, поточну обстановку, основні проблеми та можливості для їх вирішення.

Розв’язати проблему насильства щодо неповнолітніх можна тільки у разі

спільної роботи педагогів, батьків і всіх дорослих, які так чи інакше причетні до виховання дітей. Метою роботи щодо нівелювання наслідків насильства є не заміна або усунення батьків, які не в змозі нести відповідальність за виховання своїх дітей, а допомога сім’ї у відновленні або формуванні здатності до названої діяльності.

Насильство над дітьми – проблема, яка завжди існувала і скоріш за все,

ще довго буде існувати. Сучасність демонструє такі його приклади, як смерть дітей від голоду, загибель їх під час бомбардувань і обстрілу, міжнародних конфліктів, на побутовому ґрунті тощо. Нерідкі і такі форми насильства, як торгівля дітьми, залучення до жебрацтва, проституція, економічна експлуатація, позбавлення житла, коштів для існування, зневага потребами й інтересами. Діти є найнезахищенішою і найуразливішою частиною суспільства, повністю залежною від дорослих. Саме з їх провини діти стають жертвами домашнього насильства, опиняються в зонах стихійних і природних катастроф, військових дій тощо.

Захист дітей від жорстокого поводження, попередження злочинів проти

них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить міждисциплінарний характер. До діяльності щодо припинення насильства повинні залучати працівників правоохоронної системи, органів опіки та піклування, представників соціальної та педагогічної спільнот, співробітників медичної і психологічної служб. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набув чинності від 07 січня 2018 року № 2229-VIII (електронний реєстр доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2229-19), визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону домашнім насильством

визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального,

психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Діяння визнається насильством лише тоді, коли воно порушує вимоги

чинного законодавства і призводить чи може призводити до порушення

конституційних прав і свобод члена сім’ї. Домашнє насильство може мати форму, як активних дій (нанесення побоїв, знищення майна тощо), так і бездіяльності, тобто пасивної поведінки особи, коли вона не вчиняє дій, які могла та повинна була вчинити, щоб запобігти настанню шкідливих наслідків (наприклад, ненадання допомоги члену сім’ї, який перебуває у небезпечному для життя становищі).

У роботі рекомендуємо використовувати методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України (лист від 18 травня 2018 року №1/11-5480 (електронний реєстр доступу: https://imzo.gov.ua/2018/05/21/lyst-mon-vid-18-05-2018-1-11-

5480-metodychni-rekomendatsiji-schodo-zapobihannya-ta-protydiji-nasylstvu/)) щодо запобігання та протидії насильству.

Соціально-психологічний  супровід інклюзивної освіти

У Новій українській школі особливу увагу приділено інклюзивній освіті. Освітній процес дитини з особливими освітніми потребами набуває конкретики тільки тоді, коли навколо неї гуртуються фахівці, які разом з батьками створюють міждисциплінарну, полісуб’єктну команду психолого-педагогічного супроводу і розпочинають колегіальну роботу в напрямі продумування та реалізації компетентного освітнього маршруту для цієї дитини.

Психолого-педагогічний супровід – це пролонгований процес, спрямований на попередження виникнення (або усунення) у дітей з особливими освітніми потребами дестабілізаційних чинників, формування їхніх адаптивних функцій, забезпечення оптимального розвитку та здобуття ними якісної освіти в умовах закладу освіти.

Компетентний психолого-педагогічний супровід здійснюється через

визначені технології, що мають спрямованість на проектування та

впровадження процесів супроводу.

Серед цих технологій:

 виявлення особливостей розвитку дитини, визначення її потреб для

подальшого розроблення корекційно-розвиткової стратегії;

 психопрофілактика як створення відповідних умов в закладі освіти з

опорою на середовищні ресурси;

 системна корекційно-розвиткова робота з опорою на базові структури

психічної організації;

 проведення засідань команд супроводу, що визначає пріоритети,

стратегію супроводу та розробляє індивідуальну програму розвитку дитини;

 формулювання актуальних цілей за принципами цілепокладання

SMART та узгодженого їх досягнення всіма учасниками групи супроводу;

 командна взаємодія учасників групи супроводу;

 самооцінка професійного розвитку педагогів (за методикою ISSA) та

інші.

Кожна з цих технологій необхідна в процесі супроводу і різнобічно

відтворює важливі складники фахової діяльності з супроводу дитини з

особливими освітніми потребами.

Психолого-педагогічний супровід має такі етапи:

- підготовчий;

- адаптаційний;

- повне включення.

На підготовчому етапі відбувається оцінювання наявних в закладі освіти

можливостей і дефіцитів; керівник освітньої установи обговорює з

педагогічним колективом необхідність підготовки та впровадження навчання для дітей з особливими освітніми потребами, а також – необхідні ресурси для цього процесу. Впроваджують також просвітницьку, консультативну та семінарсько-тренінгову роботу для батьків і дітей, які будуть навчатися в класі з особливими дітьми.

На адаптаційному етапі здійснюється робота з об’єднання співробітників у міждисциплінарну групу (групу супроводу) – тренінги командної взаємодії, методичні об’єднання, майстер-класи тощо. Команда супроводу має такий склад: постійні учасники – заступник директора з навчально-виховної роботи/вихователь-методист, вчитель початкових класів (класний керівник)/вихователь, вчителі, асистент вчителя/асистент вихователя, практичний психолог, соціальний педагог та батьки дитини з ООП тощо;

залучені фахівці (в тому числі фахівці інклюзивно-ресурсного центру

(далі ІРЦ)): вчитель-дефектолог (залежно від виду порушення розвитку дитини з ООП), медичний працівник закладу освіти, сімейний лікар, асистент дитини, спеціалісти служби соціального захисту населення, спеціалісти служб у справах дітей тощо.

На цьому етапі має відбутися знайомство з дитиною та документацією з її  супроводу (якщо дитині вже надавалася психолого-педагогічна допомога), представлення її фахівцем, який має певний досвід роботи з нею, або провів не менше двох зустрічей з дитиною та її родиною. Початок осмисленої роботи з дитиною розпочинається із здійснення психолого-педагогічної діагностики дитини.

Учасники команди супроводу мають оволодіти також навичками ведення супровідної документації, яка організовує послідовну і узгоджену співпрацю між ними та дає змогу відслідковувати позитивну динаміку розвитку дитини.

Найважливішим результатом роботи групи супроводу на цьому етапі є

розроблення індивідуальної програми розвитку дитини.

На етапі повного включення фахівці сприяють найповнішій адаптації та

соціалізації дитини. Фахівці команди супроводу здійснюють роботу з

методичного супроводу навчання, виховання і розвитку дитини; розробляють і використовують дидактичні матеріали, адаптують та модифікують освітній процес, навчальний план, цілі й завдання задля забезпечення індивідуальних потреб дитини і опрацювання педагогами відповідних методів роботи; розробляють критерії оцінювання навчальних досягнень дитини; апробують інноваційні форми, методи, технології роботи.

Оцінювання досягнень дитини здійснюється за оптимальних для неї умов (в найбільш сприятливому темпі, з використанням допоміжних засобів і ресурсів, за необхідності) і виявляє взаємодію таких компонентів освіти, як: знання і вміння дитини у цей період освітнього процесу та здатність застосовувати їх на практиці.

Перед тим, як розпочати здійснення систематичного впливу на розвиток

дитини, необхідно визначити наявний стан її розвитку. Для цього команда фахівців, які безпосередньо взаємодіють із нею, вивчає можливості, сильні якості дитини, її інтереси, захоплення, вміння, а також – її потреби та труднощі, з якими вона стикається. Безцінною в цьому контексті постає взаємодія з батьками дитини, адже тільки вони можуть компетентно розкрити особливі прояви її індивідуальності (правда, інколи для цього їх самих треба переорієнтувати, щоб вони зосередились не тільки на недоліках, але й на сильних сторонах дитини; оцінили її потенціал з огляду на інтереси і уміння).

 Основні функції психолога:

- психологічний супровід дитини з ООП;

- надання рекомендацій, консультацій та методичної допомоги

педагогічним працівникам закладу освіти у роботі з дитиною з ООП;

- проведення консультацій з батьками дитини з ООП;

- сприяння формуванню психологічної готовності в учасників освітнього

процесу до взаємодії в інклюзивному середовищі з дитиною з ООП;

- підготовка звіту про результати надання психологічних послуг дитині

із зазначення динаміки її розвитку.

Основні функції соціального педагога:

- соціально-педагогічний патронаж здобувачів освіти і їх батьків

(законних представників).

- виявлення соціальних питань, які потребують негайного вирішення, за

потреби направлення до відповідних фахівців з метою надання допомоги;

- вивчення соціальних умов розвитку дітей з ООП;

- планування і реалізація завдань соціалізації здобувачів освіти, адаптації

їх у новому колективі і соціальному середовищі, надання допомоги дітям і

сім’ям, що знаходяться у складних життєвих обставинах або потребують

посиленої педагогічної уваги;

- проведення індивідуальної роботи з дітьми з ООП, залучення їх до

роботи в гуртках, секціях та інших об'єднаннях;

- надання рекомендацій учасникам освітнього процесу щодо шляхів

ефективної інтеграції дитини з ООП в колектив однолітків, формування

позитивного мікроклімату в дитячому колективі;

- захист прав дітей з ООП, за відповідним дорученням представлення

їхніх інтересів у правоохоронних і судових органах та інших організаціях.

Ефективність психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в освітньому просторі залежить від

згуртованої роботи групи супроводу, здатної працювати в режимі командної взаємодії і здійснювати повноцінну психолого-педагогічну допомогу дитині –створювати умови для відповідного освітнього процесу для неї, що фіксується в індивідуальній програмі розвитку з чітко прописаними зовнішніми ресурсами (можливості освітнього середовища), внутрішніми ресурсами (потенціал дитини, який має бути розкритий завдяки цілеспрямованій корекційно-розвитковій роботі), а також моніторингом процесів навчання та розвитку дитини, результати якого можуть спонукати до перегляду і вдосконалення цих процесів.

Профілактика протидії торгівлі людьми.

Сучасна державна політика України у сфері протидії торгівлі людьми орієнтована на активізацію профілактичної роботи, а саме захист прав людини шляхом розвитку її правосвідомості, формування у підростаючого покоління вмінь об’єктивно оцінювати суспільну небезпеку цього явища. Саме тому розроблення для закладів освіти варіативної програми виховної роботи з питань протидії торгівлі дітьми «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція» є відповіддю на нагальні потреби держави щодо запобігання і подолання торгівлі людьми як деструкції у розвитку суспільства.

Основними орієнтирами програми є:

 сприяння самопізнанню, самореалізації, самоствердженню і самовдосконаленню особистості;

розвиток навичок відповідальної і водночас безпечної поведінки, умінь адекватного прийняття рішень у різних, у тому числі складних життєвих ситуаціях;

визначення та формування громадянської позиції особистості.

           Рекомендуємо працівникам психологічної служби: вживати соціальних, правових, психолого-педагогічних та інших заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і передумов, що сприяють торгівлі дітьми; впроваджувати у закладах освіти освітні програми з протидії торгівлі дітьми; вживати заходів для підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі дітьми серед дітей, батьків та осіб, що їх замінюють; вживати заходів, що сприяють викоріненню передумов торгівлі людьми, зокрема щодо попередження насильства в сім'ї та дискримінації за ознакою статі; залучати до співпраці представників громадських та міжнародних організацій, які працюють у цій сфері.

Організація соціально-психологічної та педагогічної роботи з дітьми   із сімей учасників антитерористичної операції та внутрішньо переміщеними.

Головним бажанням більшості українських громадян є прагнення миру. Непередбачувана та неочікувана агресія проти України, окупація частини території, військовий конфлікт та бойові дії стали частиною щоденного життя. Як наслідок окупації та війни близько півтора мільйона людей стали вимушеними переселенцями з Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, яких називають внутрішньо переміщеними особами.

На рівні ООН діє інститут Спеціального доповідача ООН з прав внутрішньо переміщених осіб. В Україні прийнято Закон України

від 22 листопада 2014 року №4490а-1 «Про забезпечення прав і свобод

внутрішньо переміщених осіб», який визначає, що внутрішньо переміщені особи – це громадяни України, які постійно проживають на території України, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання, у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасовоїокупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Важливою складовою роботи з внутрішньо переміщеними особами, а також з усіма громадянами України, які на собі відчули конфлікт та його наслідки є соціально-психологічна та педагогічна допомога. Заклади освіти завжди залишаються серцевиною організації соціально-психологічної та педагогічної роботи із дітьми та їх батьками.

Великий потенціал освітянської сфери за сучасної складної ситуації в

країні має бути спрямовано і вже спрямовується на подолання викликів і

проблем, які мають діти і суспільство. Психологічна служба у системі освіти має і надалі надавати психологічну і соціально-педагогічну допомогу постраждалим, внутрішньо переміщеним громадянам, членам їх сімей і родичам загиблих в ході АТО.

Робота має бути системною, довготривалою та проводитись на високому науково-методичному рівні.

Основними напрямами соціально-психологічного супроводу є:

– соціально-педагогічна допомога сім’ям вимушених переселенців у

налагодженні соціальних зв’язків із місцевими закладами охорони здоров’я, соціальних служб, закладів освіти, забезпеченні дітей навчальними посібниками, підручниками, іншим навчальним приладдям;

– надання соціально-педагогічної і психологічної допомоги учасникам освітнього процесу зазначених категорій в адаптації до нових умов освітнього процесу;

– залучення постраждалих дітей до розвитку творчих здібностей у позашкільних начальних закладах з метою створення умов для їхньої самореалізації та проведення діагностичної і корекційно-відновлювальної роботи практичними психологами цих закладів;

– залучення учасників освітнього процесу зазначених категорій до

активної виховної і розвиткової діяльності в позаурочний час;

– забезпечення індивідуального супроводу працівниками психологічної

служби учасників освітнього процесу зазначених категорій та надання їм

необхідної психологічної, соціально-педагогічної допомоги;

– створення сприятливого соціально-психологічного клімату в закладі

освіти та оптимізація змісту і форм психологічної просвіти педагогічних

працівників і батьків;

– недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації

учасників освітнього процесу та, у разі потреби, перенаправлення дітей,

батьків і педагогів до інших спеціалістів (психотерапевта, невролога тощо);

– застосування міжсекторальної взаємодії і мультидисциплінарного

підходу до вирішення проблем, які виникають (за потреби звернутися до

закладів і установ охорони здоров’я, підрозділів служби з надзвичайних

ситуацій тощо з пропозицією співробітництва та координації у справі

надання психологічної допомоги тим, хто її потребує).