Діалог України-матері і Леся Курбаса

Діалог України-матері і Леся Курбаса

Мати:       Чуєш, сину, стогне земля.
                  Як прокинешся вранці-рано?
                  Це болять твого краю рани…

Курбас:    І мої… болять…

Мати:       Бачиш сину, у світі знов
                  Хіба людям ще горя мало?
                  Проливається невинна кров…

Курбас:    Бачу, мамо…

Мати:       Сину, сину…У калинові гаю
                  Одвічні пута у твоєї неньки-України на ногах,
                  І день летить немов відбитий птах,
                  І я у тиші молитов згасаю.

Курбас:    Мамо, крила…
                  Болять в мене крила.
                  Я не можу злетіти в небо…

Мати:       Не лети, ой синочку, не треба
                  Чужа земля тебе прикрила
                  Я ж насіяла сну-сновиці
                  У ранковій темниці,
                  Щоб до тебе літали птиці -
                  Посланці України-вдовиці
                  Востаннє згадай ти алею,
                  Що стільки навіяла мрій,
                  Старий Скалат любив ти душею,
                  Мов знав, що навіки він твій.

Курбас:    О, мамо! Птахи з висоти свого лету
                  Побачать лиш сумерки бід
                  Багато тут жовтого цвіту,
                  Та сонце холодне, мов лід.
Мати:       За що?
                  За що? За те, що так любив Вкраїну?
                  За те, що воля снилася йому?
                  Все відібрали: щастя, Батьківщину.
                  Та кинули за грати у тюрму.
                  За що? За що? За те, що так любив Вкраїну?
                  За те, що воля снилася йому?

Пишаємось тобою наш земляче

І твоє ім’я гордо пронесем

Щоб славою гордилися нащадки

І щоб серця палали їх вогнем.

Ми справу театральну не  забудем

І віримо, що прийде ще той час

Що не одне староскалатське  ім’я

Лунатиме у світі ще не раз.

О, Лесю , славний наш земляче

Ми дякуємо за труди твої

І обіцяєм прославляти

Старий Скалат і мистецтво навіки.

Він прагнув сонце в темряву внести ,

Щоб промінь волі сяяв на Вкраїні ,

Він прагнув слово правди вознести ,

Щоби звучало так орлинно нині.

Зерна правди, що ти Лесю,

Рясно зійшли у наш час,

Дух волі , що з творчості віяв

І сьогодні живе серед нас.

Ні, я плакать не буду

І ридати не буду

Хоч болить мене серце

Диким криком кричить.

На Вкраїну далеку

Я думками полину,

Щоб на неї хоч глянуть,

Пригорнутись на мить.

Летіли лелеки, летіли лелеки

Натомлене важко здіймалось крило

Ви зронили лелеки, ви зронили лелеки

Як на згадку про край мій

Ви зронили перо.

Дай їм Боже наснаги на коліна не впасти

Хиже царство Московське прахом з ніг відмести.

Лиш в святій борні за честь рідного краю

Мати Божа Пречиста зборони захисти.

Краю, рідний коханий

Ти усе, що я маю

З ким чверть віку в неволі

День і ніч говорю

Тож пошли своїм дітям

Світлий розум і долю

Матір Божу Пречисту

Безпристанно молю.

Запрошуємо всіх ми вас до хати

Цей голос чути сестрам і братам.

Ми хочемо усіх вас привітати.

Доземно поклонитись друзі вам (2-р)

Ласкаво просимо, ласкаво просимо

Наше село вас радо зустріча

Ласкаво просимо, ласкаво просимо

Староскалатська рада вам земля.

А  слово наше скупане в любові.

Його почують люди звідусіль

На світлому як доля рушникові

Дозвольте вам піднести хліб і сіль.

Ласкаво просимо, ласкаво просимо                                                                                                                                                                 

Наше село вас радо зустріча

Ласкаво просимо, ласкаво просимо

Староскалатська рада вам земля.

Історія України повторюється і, на превеликий жаль, чомусь повторюються саме трагічні її сторінки. Лесь Курбас, коли б жив сьогодні, не лишився б осторонь подій, які відбуваються у нашій державі. Але ми знаємо, що і там, на небесах, він переживає за долю рідної землі, долю невинно загиблих людей. Свою тугу серця він виливає матері-Україні такими словами:

Ми двері школи широко відкрили,

Гостей найкращих щиро запросили,

У нас сьогодні справжнє свято,

Дивіться як людей багато.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Від серця до серця хай пісня летить.

Любов’ю і ніжністю, щастям і миром

 Обійме весь простір і неба блакить.

У нас з давна є традиція славна,

Воду брати з чистої криниці,

Муку з ярої пшениці.

Руками добрими замісити,

І гостей у школу на свято  запросити.

Гості наші милі,

Будьте завжди ви щасливі,

Хай у цей весняний день,

Небо сміється вам голубе.

Хай щастя дорога квітами стелиться,

Хай промені сонця вас поцілують,

А староскалатчани приємні хвилини і теплі слова подарують. 

Прийміть хліб-сіль шановні гості.

Без хліба свята в нас нема.

Бо хліб- добробуту початок

І символ щедрого життя.