Екскурсія у музеї-садибі Леся Курбаса(для проведення учнями -старшокласника

ПЕРШИЙ ЗАЛ ЕКСПОЗИЦІЇ.

1

Ми знаходимось в музеї-садибі відомого актора, талановитого режисера, народного артиста України - Олександра Степановича Курбаса. Його ім'я, вписане великими літерами на сторінках історії не лише українського, а й світового мистецтва. Недарма, сторіччя від дня  його народження за рішенням ЮНЕСКО святкувалось у всьому світі. А напередодні цієї дати, 19 лютого 1987 року відкрито наш музей-садибу.

Чому саме музей у Старому Скалаті?

Тому, що дитячі та юнацькі роки Леся пройшли у цьому парафіяльному будинку де проживав його дід Пилип Іванович Курбас -  священик місцевої церкви. У сім'ї Курбасів було п’ятеро  дітей: Микола - працював священником на Львівщині, Михайло – обрав для себе долю вчителя, Зеновій -  помер в 14 років від туберкульозу, наймолодший Роман, який став адвокатом та середульший -  Степан - батько Леся Курбаса, закінчив сім класів Бережанської гімназії і проти волі батька пішов із Львівським театром товариства «Руська Бесіда».

Батьки Степана мріяли, щоб їх син став вчителем або священиком, але він не дивлячись на заборону батьків йде працювати до театру. Коли  театр «Руська бесіда» гастролював в  м. Коломиї,  Степан покохав  молоду дівчину – акторку цього театру - Ванду Адольфівну Тейхман і   без батьківського благословення одружується з нею. Це вже вдруге Степан непослухався батька. За такий вчинок батько майже зрікся свого сина. Він  відмовився  надавати йому будь-яку матеріальну допомогу і Степан, щоб не ганьбити прізвища такої поважної сім'ї виступає на сцені театру, під сценічним псевдонімом -  Степан Янович.

Степан Янович  був надзвичайно артистично  обдарований. Він приймає участь майже у всіх виставах театру.Завдяки музикальним даним на сцені виступає  як оперний співак. Хоч  театр «Руська бесіда» називався  Львівським театром, він  не мав свого  приміщення  і актори змушені були кочувати від міста до міста, від театру до театру. З 20 лютого по 27 березня 1887 року театр  гастролював у місті Самборі на Львівщині. Жили актори у Самборському готелі. І там під час театральних мандрів,  25 лютого 1887 року, дуже  ясного морозяного ранку у  Самбірському готелю  з'явився на світ Олександр Курбас, якого мати назвала Лесем.

2

До семирічного віку малий Лесь мандрує  з батьками на підводі від театру до театру, від міста до міста.

За сімейних обставин хрестили  Леся лише 8 січня 1888 року під час гастролей у м. Перемишлі нині це місто Польщі.

 Вперше Ванда з дітьми приїхала до Старого Скалата в 1893 році -  ця подія зафіксована на фотографії, Лесеві тоді було вже  сім років, а брату Нестору  три роки. Та  коли через місяць Ванда народжує в Старому Скалаті третього сина Корнила, тоді нарешті приїхав Степан, щоб охрестити маля.Так прийшло примирення батька з сином.

Через декілька тижнів Ванда  з малим Корнилом  їде до чоловіка у  театр,  а Леся та Нестора за настоюванням бабусі та дідуся залишають в Старому Скалаті.

Великий вплив на Леся Курбаса в Старому Скалаті відіграв дядько Роман, який в той час навчався у старших класах Тернопільської гімназії, а пізніше у Львівському університеті.

Перші ази освіти Лесеві дала мати. Початкову школу хлопець здобув приватно, а в 1900 році Лесь разом з дядьком Романом їде в Тернопіль, де екстерном здає іспити і   був зарахований учнем третього класу Тернопільської української гімназії.

Навчаючись у гімназії, Лесь був найбільш начитаною дитиною. Із раннього дитинства він дуже багато читає, самостійно вивчає іноземні мови. Вступивши в гімназію вступає до гуртка художньої самодіяльності,  виступає на сцені як соліст, як читець-декламатор. Закінчивши у 1907 році гімназію Лесь  вирішує стати актором і таємно від матері та  батька, пише листа  управі Львівського театру товариства «Руська Бесіда», щоб йому виділити стипендію для навчання у драматичній школі як синові актора, але через нестачу коштів йому було відмовлено. Цей лист – копія  зберігається в експозиції музею.

3

Восени, цього ж 1907 року, він  вступає до  Віденського університеу  на філософський факультет. Відень тоді вважався осередком мистецької культури Європи. Під час навчання Курбас   захоплюється  європейським театральним  мистецтвом: відвідує театри, читає театральну пресу, захоплюється грою видатних театральних діячів Європи. І хоча у Відні Лесь провчився лише один рік, він багато побачив і зрозумів, яким саме повинно бути мистецтво!

У 1908 році, коли Лесь перебував на канікулах у Старому Скалаті від важкої та тривалої хвороби помирає його батько - актор, режисер Степан Пилипович Янович-Курбас. Похоронили батька біля церкви, там є його могила. Після похорону на сімейній нараді було вирішено, що Лесь через фінансові обставини сім’ї змушений залишити Відень, та продовжити навчання у Львівському університеті. до драматичного гуртка, який організували студенти  при університеті і стає його головним актором та  режисером

В 1909 році Лесь продовжує навчання у Львові. Тут він  вступає. Студенти ставили  тоді різні п'єси, але у Львові в той  час відбувалися демонстрації та мітинги, студенти Львова воювали за український університет. Під час  одного  із мітингів який відбувся в 1910 року коли  було вбито одного з організаторів демонстрації  49 студентів було відраховано з університету. Тривало слідство декілька місяців і Лесь не міг відвідувати навчання  тому що  його  не допускали до лекцій. Коли  йому віддали документи, їде до Відня і закінчує Віденський університет і  одночасно  драматичну школу вільного слухача, яка тоді існувала при Віденській консерваторії.

На цій фотографії Курбас – студент, 18-річний юнак. Він мав надзвичайно привабливі зовнішні дані: високий, стрункий, з красивим обличчям, високим чолом, густим темним волоссям, погляд карих очей, голос- баритон, все це підкреслювало надзвичайний талант майбутнього митця. З особистих речей Леся Курбаса в музеї зберігається тільки цих десять  книг. Його бібліотека   перевищує   більше   600 примірників, але вона  зберігається у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї у відділі фондів.

4

Великий вплив на становлення Леся Курбаса як митця, відіграли видатні українські театральні діячі, такі як Микола Садовський, Марія Заньковецька, Василь Юрчак, Ганна Юрчакова, Йосип Стадник, Софія Стадникова, Катерина Рубчакова, Микола Бенцель та багато інших.

Перші театральні кроки на професійній сцені Лесь Курбас  розпочав у 1912 році  вступивши  у напівпрофесіональний Гуцульський театр Гната Хоткевича. Спочатку тут він  працює  адміністратором, а пізніше стає режисером.

Та через пів року Лесь переходить у Львівський театр товариства «Руська бесіда», яким керував Йосип Стадник. Деб’ют митця на професійній сцені відбувся 21 вересня 1912 року у його рідному місті Самборі де він виконував головну роль Султана Герея у п'єсі «Маруся Богуславка». В багатьох дуетних ролях, Курбас грав із талановитою акторкою Катериною Рубчаковою. На цій  фотографії ви бачите Л.Курбаса та К.Рубчакову, вони виконують головні ролі у п'єсі Войнича «Осіння буря». У багатьох виставах Лесь Курбас та Катерина Рубчакова виконували головні ролі закоханих і  їхні почуття знайшли певне продовження у  житті. Лесь Курбас по-справжньому закохався у свою партнерку по сцені.  І одного разу, коли вони  їхали на гастролі до Кракова, Курбас зізнався Катерині і своєму коханні, але вона у відповідь, як на сцені артистично розсміялася. Курбаса це так образило, що він намагався покінчити життя самогубством – вистрелив собі в груди.  Його відвезли  до лікарні,  зробили операцію, але кулі витягти  не вдалося і він  проносив її під своїм серцем все своє життя. Одужавши, вгамувавши свої емоції, Лесь Курбас повернувся до театру, і продовжував  свій дует з Катериною на сцені. Він зрозумів, що не можливо  перетворювати сценічні почуття у людські.

5

Рано почав проявляти Лесь  свої сили і у літературній творчості. Ще в 1906 році в журналі «Літературно науковий вісник» під редакцією Івана Франка було надруковано його оповідання «В гар’ячці». А 6 січня 1907 року, коли він перебував на канікулах у Старому Скалаті   у цій хаті, він написав оповідання «Сни».

 Леся Курбаса особисто знав  Іван Франко. Коли в  1913 році студенти Львова організували вечір присвячений сорокаріччю літературної та громадської діяльності І.Франка, Лесь Курбас був одним з організаторів цього вечора. На ювілейному вечорі, читав твори поета із його збірки «Зів'яле листя»,  читав з таким величезним успіхом, що публіка під оплески не відпускала його зі сцени. Ця подія зафіксована на цій фотографії.

10 вересня 1914 року помирає його дід, священик Пилип Іванович Курбас. На парафію  прийшов новий священик, який зайняв увесь цей будинок і Курбаси  змушені були залишити цей будинок. І навесні 1915 року вони  переїхали до м. Скалат надала їм прихисток  в будинку родина  Ремезів. Цей будинок стоїть до сьогодні і  знаходиться   напроти лісництва.

     В Скалаті, на сім'ю Курбасів звалилося нове горе – важко захворіла сестричка Надя. І  25 серпня 1915 року   вона помирає від туберкульозу, тоді називали сухоти. Мати дуже важко переживала таке трагічне горе, бо  вже похоронила третю дитину: в 1895 році помер маленький Корнило, коли йому ще не було і двох років, у 1906 році брат Нестор - учень третього
класу Тернопільської гімназії і це вже у сімнадцятирічному віці
 сестричка Надійка. Мати цілими днями сиділа на могилі донечки. Лесь не міг дивитися на такі страждання матері.  Він поїхав у Тернопіль налагодив зв’язки, найняв квартиру,  переконував матір вони  зібрали свої мізерні  нажитки  і переїхали до Тернополя.

6

Тут у Тернополі у лихоліття  першої світової війни Лесь Курбас зумів  організувати навколо себе талановиту молодь і   створити перший професійний драматичний театр у нашому краї – «Тернопільські театральні вечори».

Умови  театру були надзвичайно важкими. Репетиції проводились в тісній квартирі, яку винаймав Лесь Курбас, не було приміщення для показу вистав, але  згодом військова  влада міста дозволила акторам ставити п'єси у кінотеатрі «Світязь», а ще пізніше у «Будинку міщанського братства» -  нині будинок обласної  філармонії.

 Відкриття театру відбулося 18 жовтня 1915 року п'єсою «Наталка Полтавка». В цьому театрі Лесь Курбас був і адміністратором, і режисером, і музикантом, і диригентом... За пів року роботи театру «Тернопільськіих театральних вечорів» під керівництвом Леся Курбаса, було здійснено більше двадцяти вистав. Це трупа театру «Тернопільських театральних вечорів». Але  Леся Курбаса з дитинства вабила велика сцена, він мріяв створити свій театр, умови для цього бачив лише в Києві.

І коли Микола Садовський запросив Курбаса до свого Київського українського театру то  він із задоволенням прийняв пропозицію.

Керівництво театром «Тернопільські театральні вечори»  Курбас передав Миколі Бенцелю, який вже виріс  до режисера,  а сам з матір'ю переїжджає до Києва.

ДРУГИЙ ЗАЛ ЕКСПОЗИЦІЇ

7

Навесні  1916 року Лесь Курбас починає свою прцю на  київській сцені у єдиному українському театрі Миколи Садовського. На Київській сцені він  вражав глядача своєю молодістю, палким темпераментом, м'якістю виконання своїх ролей і відразу здобув прихильність  у глядачів.

Навколо нього почала гуртуватись талановита театральна молодь, в основному це ті, хто закінчив драматичну школу ім. В.Лисенка і не могли  влаштуватись у  театр. Лесь Курбас весь свій вільний час віддає цій молоді, тобто він створює театральну студію, а пізніше на  основі цієї студії засновує свій другий український «Молодий театр».

 Вони ставили такі п'єси як „Цар Єдіп" Софокла, «Горе брехунові» Грильпарцера, «Молодість» Гальбе, «Лікар «Кержецев» Андрєєва та ін.

Лесь Курбас - поліглот! Він  вільно володів десятьма європейськими мовами кроме української та російської знав - польську, англійську, французьку, німецьку, норвезьку, знав греку, латину, вільно володів єврейською мовою. В експозиції зберігається оригінал перекладу Курбаса  М.Гальбе «Молодість».

     Молодотеатрівці не мали свого приміщення репетиції проводили на квартирі артистки Самійленко, а згодом вони  орендували одне із приміщень на вулиці Прорізній, де зранку займалась танцювальна студія Михайла Мордкіна, а після обіду  «Молодий театр». Саме тут   серед танцюристок  Лесь зустрів своє  кохання –  Валентину Чистякову, яка і стала його дружиною.  В дуже короткий час Лесь  Курбас з простої російської дівчини, зробив провідну актрису українського театру, яка виросла до народної артистки України.

8

19 березня 1919 року Молодий театр стає державним, його перейменовано в Перший театр Київської ради робітничих депутатів, а через місяць  об'єднано  із Першим драматичним театром України ім. Т.Шевченка. Тут, Курбас,  вперше на українській  сцені поставив поему Т.Г.Шевченка  «Гайдамаки».  «Гайдамаки» в той політичний час мала величезний успіх і важливе значення в житті українського народу. Головну роль Оксани   виконувала його дружина -  (В.Чистякова), роль черниці виконувала його мати - Ванда Адольфівна.

 Та коли Київ захопили білополяки, театр почав  розпорошуватися, і  Курбас запропонував створити мандрівний театр,  якому було дано назву – «КИЙДРАМТЕ» і  вирішив переїхати  до Білої Церкви, а пізніше  до Умані.

У 1921 році тодішній нарком освіти запропонував Лесю Курбасу створити Центральний театр столиці республіки - Харкові. Курбас  прийняв це запрошення з величезним задоволенням.  Але пізніше виявилося, що  Харків не був готовий прийняти театр так як  наближався голод  а за ним безгрошів'я, хвороби і театр розпався. Через це Курбас з акторами повертається назад  до Києва.

      30 березня 1922 року він вже в Києві засновує першу театральну майстерню Мистецьке об'єднання «БЕРЕЗІЛЬ»,  це була   своєрідна кузня кадрів для всіх культурних закладів України. Назву «Березіль» Л.Курбас взяв із поетичного вірша норвезького поета Бйорнсона, що в перекладі означає - березень. А вірш із його перекладу в  українському трактуванні звучить так:

Я вибираю Березіль

Він ламає все старе

Пробива новому місце.

Він зчиняє силу шуму

Він стримить!

Я вибираю Березіль

Тому, що він буря!

Тому що він сміх!

Тому, що в ньому сила!

Тому, що він переворот

З якого літо родиться.

  

9

Лесь Курбас  хотів зробити великий переворот в українському театральному мистецтві, щоб вивести його до рівня кращих у Європі чи  світі. Репертуар театру «Березіль» розкривав такі теми - тема революції п'єсою «Жовтень», робітничий курс - «Рур», п'єса Кайзера «Газ», Були в репертуарі і твори світової та вітчизняної класики «Гайдамаки» Т.Шевченка, «Макбет»  В.Шекспіра, «Пошилися в дурні» М.Кропивницького, «За двома зайцями» М.Старицького та багато  інших.

Крім цієї роботи що   Лесь Курбас працював головним режисером він завідував кафедрою  і викладав у Київському театральному інституті.  Не був байдужий Лесь Курбас і до мистецтва екрану, на запрошення Одеської кінофабрики, він з групою  акторів зняв там три перші українські кінофільми такі як: «Вендета», «Макдональд» та «Арсенальці». На жаль, ці кінофільми до наших днів не збереглися, під час війни вони були знищенні.

У 1924 році Леся Курбаса  обирають  депутатом Київської міськради, а  в серпні 1925 року його було  удостоєно високого звання - Народного артиста України. Влітку 1926 року за рішенням уряду України театр «Березіль» переводять до столиці України - Харкова. І цим  було визнано провідну роль Л.Курбаса на театральному фронті.

ТРЕТІЙ ЗАЛ ЕКСПОЗИЦІЇ

10

Восени 1926 року Лесь Курбас розпочав свою працю на харківській сцені як головний режисер Центрального республіканського драматичного театру «Березіль». Свою працю він розпочав п’єсою Кромелінка «Золоте черево», а далі була Бондарчука та Курбаса «Пролог». Окрім тих  режисерів, які працювали  в театрі, він запрошує учня   Всеволода  Мейєрхольда Валерія Інкінжинова, який поставив п'єсу – Моема та  Колтона «Седі», що означає «Злива» та оперу «Мікадо».

Лесь Курбас прагнучи внести все  нове і передове у театральне мистецтво  в 1927 році  майже півтора місяці перебував за кордоном, відвідав десять міст Німеччини,  був  у   Чехословаччині,  був  на   виставці театрального мистецтва у  Магдебурзі. Його театр багато  гастролює не тільки по Україні, але  й за її межами. Лесь Курбас переймаючи  досвід кращих режисерів Союзу та Європи. Коли в 1927 р. він відвідав театр Всеволода Мейєрхольда в Москві, то його російський колега, зустрів там так, виключене світло глядачі чекають виставу, а  на сцену вийшов Всеволод Мейєрхольд та виголосив – «Дайте світло! Прошу всіх глядачів встати! В залі присутній кращий режисер України Л.Курбас!» І всі стоячи, бурхливими оплесками вітали Леся Курбаса в московському театрі.

       Лесь Курбас був  високо освіченою людиною. Він добре знав літературу, музику, живопис. Велика дружба єднала Курбаса з такими письменниками як М.Бажан, П.Тичина, В.Смолич, Остап Вишня, М.Хвильовий та інші.

Він дуже прискіпливо і  довго шукав друга та однодумця в національній драматургії і знайшов його в особі Миколи Куліша. Так у 1928 році поєдналося два великих таланти: тому, що М.Куліш був великим талантом у драматургії, а Л.Курбас був великим талантом в режисурі.

І першою виставою  яку вони ставлять  на харківській сцені була п'єса «Народний Малахій». Ця п'єса мала великий успіх  у глядача, але для  влади вона стала ідейно хибною і  наказала  негайно переробити і переписати цю постановку.

Але не дивлячись на зауваження влади у 1929 році  вони ставлять нову п'єсу «Мина Мазайло». Це була сатирична комедія проти українізації Харкова. Ця п'єса  мала величезний успіх серед харківського глядача.  Але тоді на Україні розпочалася так звана  «культурна революція», піднялася хвиля нищівних репресій, яка торкнулася як Л.Курбаса так і М.Куліша.

11

Коли М.Кулішу заборонили ставити «Патетичну сонату» яку планував ставити Л.Курбас, то режиссер впав  у нервову депресію. Він  майже  рік нічого не ставить, і зовсім не з'являється до  театру. Та коли  М.Кулішу дозволили ставити п'єсу «Маклена Граса», Курбас взявся за цю постановку. Але  ні режисер, ні драматург не могли передбачити того, якою страшною і трагічною катастрофою стане для них ця вистава.

Напередодні прем’єри тодішній новий нарком освіти В.Затонський  доручив  спеціальній комісії  переглянути весь репертуар театру «Березіль». На той час п'єса «Маклена Граса» яку готував  Курбас, не була ще добре підготовлена, але вимушено  прем'єра відбулася 24 вересня 1933 року. Але такого ще в театрі «Березіль» не було, бо у фойє, в залі, за лаштунками, навіть в гримерній,  знаходились органи ДПУ (державного політичного управління).

 А після прем'єри  - 5 жовтня 1933 року відбулось термінове  вечірнє засідання Наркомосу України, відбулося   судилище над Л.Курбасом. Його звинувачували в «націоналізмі», в тому,  що нібито   театр «Березіль» збився з правильного шляху. На засіданні було ухвалено: «Звільнити  Леся Курбаса з посади керівника «Березолю», а  п’єсу «Маклена Граса» виключити з репертуару театру».

А 6 жовтня 1933 року друзі Леся Курбаса переконали залишити Україну, тому, що кожного дня і  ночі безслідно зникали люди. Він виїжджає  до Москви.

В Москві він мав надійних друзів які допомогли йому і з припискою, і з житлом, і з роботою. Це був Соломон Міхоелс, який  запросив його до свого єврейського державного театру «ГОСЕТ».  Вони  там готували п'єсу В.Шекспіра «Король Лір» і Курбас взявся за цю постановку.

А  26 грудня 1933 року Леся Курбаса в Москві арештували. Привезли його до тюрми на Луб'янку, сфотографували, завели справу № 3168. Звинуватили в націоналізмі. Йому  приписали, що він нібито належав до Української військової організації, що використовував театр в національних цілях, виховував молоде покоління в національному дусі і т. д.  Спочатку, Лесь Курбас відмовлявся від цих звинувачень, але почалися методи гарячої і холодної обробки… І  одного разу його ніби щось  осінило, він думав що тільки так зможе врятувати своє життя, і все що йому приписали він підписав.

 25 лютого 1934 року його перевезли до Харкова, а 9 квітня 1934 року в Харкові відбувся суд. На якому було винесено  жорстокий вирок - 5 років тюрми.

Після суду  Курбаса відправляють будувати  «Біломор Балтійський канал ім. Й.Сталіна». Спочатку  його привезли у Кеммі, потім Ведмежегорськ, В’янь Губа, а далі вже Соловки. І де б його не закидала доля, всюди він створював свої маленькі театри, бо театр це  його життя.

12

Багато років існувала легенда – «Що Курбаса розстріляно чи затоплено на баржі у Білому морі біля  соловецького острова...» Та коли наша Україна стала незалежною і мистецтвознавців допустили до секретних архівів Півночі, стало відомо, що Леся Курбаса  розстрілено 3 листопада 1937 році в Карелії, в лісі, неподалік від Ведмежегорська в урочищі Сандормох.

 В’язнів роздягнених, хворих, напівобморожених погружали на  вантажівки і  привозили на місце страти. Страшний  вирок виконував капітан-чекіст  Михайло Матвєєв. Саме він, з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року розстріляв 1111 в’язнів соловецької тюрми особливого призначення. Всі ці страхітливі злочини вчинені тоталітарною владою були приуроченні 20 річниці Великої  жовтневої соціалістичної революції.

 На  місці страти, після  проведених досліджень, вставлено меморіальний знак. На камені вибиті слова «Люди, не убивайте друг друга!» Кожна  нація віддаючи шану своїм землякам, прагне встановити свій пам’ятний знак,  адже там знищені не лише українці, а й поляки, чехи, білоруси, євреї. В 2004 році українцями в діаспорі  встановлено  пам’ятний знак -  Козацький хрест, на якому  вибиті слова «Убієнним синам Укаїни»

Після репресій чоловіка та сина, мати Ванда Адольфівна та дружина Валентина Миколаївна залишилися жити у Харкові. В.Чистякову багато разів викликали на допити, пропанували розірвати шлюб з чоловіком, не давали ролей у театрі, але вона продовжувала жити і працювати.

Дружина на протязі багатьох років писала у всі державні інстанції бо не знала де її чоловік.  У 1957 році отримала довідку про те що судова справа по обвинуваченні Курбаса припинена за неявкою доказів і лише у 1961 році отримала фальшиве свідоцтво про його смерть.

Шлях Курбаса у мистецтві  був тернистий, радість перемішувалась з горем, перемоги з поразкою, але все своє життя він був відданий справі народу, справі театру. Бо ніхто з видатних українських театральних діячів не виховав такої великої плеяди театралів як Л.Курбас. Через його творчу лабораторію пройшло 600 кваліфікованих акторів, 60 талановитих режисерів які на протязі багатьох десятиліть були  окрасою нашої української театральної сцени це такі як: І.Маряненко, М.Крушельницький, Л.Гакебуш, В.Долина, А.Бучма, О.Сердюк та багато інших.

Про деяких із них розповідають експонати 4-ї кімнати нашого музею.

ЧЕТВЕРТИЙ ЗАЛ ЕКСПОЗИЦІЇ.

13

Мар’ян Михайлович Крушельницький - народився у селі Пилява Бучацького району Тернопільської області.  Лесь Курбас у 1924 році прийняв його до свого театру «Березіль». Надзвичайно талановитий актор та однодумець свого вчителя Леся Курбаса, виконавець різножанрових ролей у театрі.

Після репресії в  1933 році  Л.Курбаса театр «Березіль» очолив М.Крушельницькій, а в  1935 році його було перейменовано на Харківський державний драматичний театр ім. Т.Шевченка.    М.Крушельницькій на харківській сцені здійснив такі постановки, як «Богдан Хмельницький», «Мартин Боруля», «Дай серцю волю, заведе в неволю»  та багато інших. Крім роботи у театрі він викладав у Київському театральному інституті. В 1944 році його було удостоєно  звання - Народного артиста СРСР. З 1957 року він професор Київського театрального інститут ім. І.К.Карпенка-Карого. Помер М.Крушельницький 6 травня 1963 року.

Валентина Миколаївна Чистякова - учениця, дружина, соратниця Л.Курбаса. Народилися в Москві. В юності балерина,  свою творчу театральну працю почала у Молодому театрі Л.Курбаса. Величезний успіх Валентині Чистяковій принесли такі ролі:  Оксана - в драматичній поемі «Гайдамаки» за Т.Шевченком, Одарка - в п'єсі «Дай серцю волю, заведе в неволю», Євгенія - в п'єсі О.Бальзака «Євгенія Гранде» та багато інших. Крім роботи в театрі, вона  викладала в Харківському театральному інституті. Померла Чистякова 19 травня 1984 року. Три роки не дожила до святкування столітньогого ювілею від дня народження  Л.Курбаса та відкриття нашого музею.

14

Василь Степанович Василько – учень Леся Курбаса, однодумець, ініціатор вивчення  його творчості. Народився він в селі Бурти на Київщині. Свою театральну працю розпочав в театрі М.Садовського, працював в Молодому театрі, в театрі «Кийдрамте», в театрі «Березіль» - актор та режисер. Василь Степанович очолював керівництво багатьох театрів:Харківського «Червонозаводського», Чернігівського ім. Артема,  Полтавського  ім. О.Кобилянської, а  з 1947 року він очолював керівництво Одеського драматичного театру ім. Жовтневої революції. В.С.Василько разом з Миколою Лабінським укомплектували першу книгу-спогадів про Л.Курбаса «Лесь Курбас», яка була випущена в 1969 році.

     З під його пера вийшло багато книг, монографій, спогадів... Він написав  книгу «Микола Садовський та його театр", «Чашка чорної кави» (про театральну юність Л.Курбаса). В цьому куточку зібрано  особисті речі В.Василька - шафа, книги з власної бібліотеки, особисті речі, передала дружина B.C. Василька Юлія Миколаївна Розумовська, артистка Одеського драматеатру. B.C.Василько був удостоєний високого звання -Народного артиста СРСР. Помер В.Васильк ~ 18 березня 1972 року.

Ганна Іллівна Бабіївна - учениця Л.Курбаса, наша землячка, яка почала свою творчість, ще з перших днів появи «Тернопільських театральних вечорів», працювала в «Молодому театрі», в театрі «КИЙДРАМТЕ», в театрі «Березіль». В музеї-садибі зберігаються особисті речі актриси, які передала нашому музею її дочка Дія Януарівна, яка  жила в Харкові і викладала у театральному інституті.

15

Великим пам'ятником про нашого земляка є його бюст,перший бюст митця, який виготовив Львівський скульптор Іван  Лесюк у 1961 році, це перший бюст нашому землякові. Портрет Л.Курбаса намалював львівський художник Роман Безпалкін.

У цих вітринах   книги, монографії, статті про життя та творчість Леся Курбаса. На  цих фотографіях зафіксовано  святкування  ювілейних дат  митця у Харкові та Києві.

Тома Водяний - найближчий друг Л.Курбаса гімназійних років. Він народився в селі Малий Ходачків недалеко від Тернополя. Вони разом навчалися в Тернопільській українській гімназії і у Віденському університеті. Багато разів Тома Григорович  приїздив до Старого Скалата, до Леся Курбаса. Рукописні спогади Водяного, передав  нашому музею  його племінник  - викладач, кандидат технічних наук С. Балабан з Тернополя.

 У цих вітринах місцева преса про Леся КУрбаса. А тут теми кандидатських  дисертацій, які захищали мистецтвознавці про життя та творчість Л.Курбаса.  Всі зібрані матеріали які ви переглянули  в нашому музеї - це ще досить маленька часточка нашої шани до славетного митця.

 Про розвиток театрального мистецтва на батьківщині Л.Курбаса розповідає експозиція п'ятого залу нашого музею.

П'ЯТИЙ ЗАЛ ЕКСПОЗИЦІЇ

16

 В 1939 році в Тернополі почав діяти драматичний театр ім. І.Франка, який був заснований Комаровським та Карбиновичем на базі галицьких театрів. В 1939-40 роках головним режисером в цьому театрі був Марко Степанович Терещенко. На сцені театру ставили такі п'єси

як «Дай серцю волю заведе в неволю», «Підступність і кохання» Шиндлера, «Украдене щастя» І.Франка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка та багато інших.

Під час світової війни, театр не припинив свого існування, а лише був перейменований на Чортківський міський драматичний театр ім. І.Франка. І лише ще через два роки 1946 його було об'єднано із Тернопільським драматичним театром в єдиний - Тернопільський музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка. Режисерами, головними режисерами в цьому театрі працювали – Олексій Миколайович Ріпко, засл. діяч мистецтв України Костянтин Капатський, нар. арт. України Володимир Грипич, нар. арт. України наш земляк із нашого Підволочиського району села Терпилівки Ярослав Геляс, нар. арт. України Павло Загребельний.

На сцені Тернопільського драматичного театру виросла велика плеяда акторів, заслужених та народних артистів України такі як

Олег та Ярослава Мосійчуки, Вячеслав Хімяк, Марія Гонта,  Віра Самчук, Борис Репка, Володимир Ячмінський, Люся Давидко та багато інших.

17

      Впродовж 14 років очолював керівництво Тернопільським  академічним драматичним театром ім.

Т. Шевченка – наш земляк із с. Новосілка - Заслужений діяч мистецтв України  Михайло Якубович Форгель. За цей проміжок часу він багато зробив для процвітання обласного театру. Так в 1999 році започаткував фестиваль молодої режисури «Тернопільські Театральні Вечори. Деб’ют». З  його ініціативи відкрито театральне відділення  Тернопільського музичного училища Соломії Крушельницької. В 2002 році за його керівництва Тернопільському драмтеатру було надано статус – академічного.        Крім двох професійних театрів у нашій області є ще 32 народних самодіяльних театри.

В роки комуно-більшовицької влади ім'я Л.Курбаса було спаплюжене, вилучене з духовного життя народу на цілі десятиліття! А нині: « Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба» так  писав Остап Вишня. Його іменем удостоюють палаци культури, театри, називають вулиці, сільськогосподарські підприємства. З його іменем вручають дипломи, грамоти, премії,  проводяться  конкурси. Тернопільщина віддає належну пошану Л.Курбасу, бо щорічно в Тернопільському драматичному театрі відбуваються Всеукраїнські фестивалі які проходять під гаслом «Тернопільські театральні вечори. Дебют». В будинках де він жив, творив, працював встановлено меморіальні дошки у Самборі,  Харкові,  Києві.  на фасаді нашого музею встановлені 2 меморіальні дошки – Лесю Курбасу та його батькові – Степану Яновичу-Курбасу. На цих фотографіях зображено як проходило відкриття нашого музею,  як проводяться конкурси серед народних самодіяльних колективів на приз ім. Леся Курбаса. Збираючи по краплинці все те, що пов’язане з Лесем Курбасом ми показуємо як ми  любимо, цінуємо і шануємо нашого славного земляка.

                      Гордиться Скалатчина рідна,

                             Сином чудовим таким,

                             Що талантом і розумом світлим,

                             Прославив її на віки